Якобс позіхав раз за разом, але поливав своє задоволення соусом поступливості:

— Я захоплююсь шефом, та й хто ж не зачарований його хижістю і рішеннями. З нічого таке міцне багатство і в таких широких межах. Але в англосаксів, особливо у шотландських пуритан, оті ілюзорні прагнення, навіть поетичні — ха-ха-ха — виникають з необхідності, щоб стриманість і болісну відмову від найсмачніших, бо природніх задоволень, надолужити повними полумисками ілюзій. — Якобс засміявся з глибини грудей так, ніби глухо заіржав. — Найвидатнішим із поетичних піднесень шефа було: «Ми, британці посередині, а по боках два крила, янкі і німці». Зрештою, німці — це німці, але янкі? Це ж банкроти раз і назавжди. Після останнього свого провінційного скандалу вони приїздили до паризького Ротшильда жебрати позику і то він імені федерального уряду (теж мені велика фірма!). Ротшильд відрізав коротко і відкрито: «Панове, таким як ви — ані франка». А хто ж заслуговує на більшу довіру, ніж він? Шеф має до янкі расову слабкість, але до спілки їх не візьме. Але він не перебільшує в тому, що на полі залишаються тільки пруссаки.

Якобс позіхнув, оглянувся, але плачінти закінчились. Він пригадав собі про свої клопоти, занурився в них і додав:

— Так, це точно, бо що ж ми ще можемо зробити з тією Росією? Як же вам добре всім на світі, що вона у вашій свідомості не існує. Це хвороблива близорукість, а навіть сліпота — вона помститься. Ви й самі не відчуваєте, що вас очікує. Ах!

Мандль дещо нетерпляче відповів:

— Директоре Якобс, не будьте таким невтішним, завтра знову буде день, знову будуть плачінти.

Якобс глянув на нього з жалем, зневажливо махнув рукою. Директор Гусарек систематично закінчив їсти, витер рот, промовив спокійно, але з турботою:

— Не треба заглядати аж так далеко. Наш директор Якобс захопився далековидством, а в нас є більш гарячі проблеми. Це навіть є силою Австрії, що вона не завертає собі голову перспективами, бо це в наших мирних часах могло б тільки зашкодити. Передусім потрібно промовчати аж до ухвалення наступних рішень, або прокоментувати рішення шефа так, щоб наші офіси у Відні, а може й в Будапешті, не мали проблем. Адже ми за це відповідаємо. Без сумніву, у Відні більш бажаними є англійці, ніж пруссаки. Зокрема для нас, консервативних католиків, але врешті-решт і для лібералів теж. Наш Пепперль спадковий і невиправний ліберал знає про це найкраще. Для нас сама поява пруссака на вулиці є несамовитою так само, якби яструб влетів на Ратхаузпляц поміж голубів. Їхній стиль заморожує наші життєві відчуття. Зрештою, вони ж парвеню. Це не серйозно. І це довго не може тривати. Крім того, у нас німців практично і немає, окрім викладачів-германістів, і втіхи від німецькості Австрії не буде. Але не забуваймо, що Траст через надмірність чи надто геніальну активність керівника місцевого відділення наразився на осуд віденської громадської думки і уряду і мав значні неприємності. А міг мати і значно більші.