— Га, якби ж! Але як? Ось це
Мандль засміявся і відповів:
— Що радше росіяни доберуться сюди і до Константинополя?
Якобс не відповів, засмутився, та вже чорноока жупаніца поспішала з полумиском свіжих плачінт. Якобс дивився на них то з розчуленням дитини, то зі знанням шанувальника стародавніх гем. Тимчасом інженер Уолз’ю підвівся, бо завершив раніше від інших, а до меду навіть не доторкнувся. Стоячи, пробурмотів свою молитву, попрощався холодно і тихо, і поїхав до шефа.
7
7
Австрійсько-угорські директори, один з яких був з Чехії, другий з Моравії, третій з Росії, і жоден не був ані з Австрії, ані з Угорщини, залишилися самі в товаристві віденського секретаря Пепперля. Перейшли на німецьку. Мандль зняв окуляри, промовляв довірливо:
— Я не дуже хотів згадувати про наш досвід із прусськими деревщиками у Карпатах, а ще менше — про їхній берлінський центральний офіс і взагалі про Берлін. Зовсім не виглядає на те, щоб вони колись захотіли потиснути британську руку, хіба-що — аби її ніколи вже не випустити зі своїх рук. Вони проявляють агресивність, мотиви якої зрозумілі, мабуть, тільки нам, віденцям.
Пепперль кахикнув, а Мандль поспішно запитав:
— Ви щось хотіли сказати?
— Лише те, — відповів Пепперль стримано, — що хто хоче, той не зауважить, аж поки його не запече. Але це не моя справа.
Мандль несподівано накинувся на нього:
— А ще й лояльність! І ви, віденський ліберал і, як би там не було, працівник Трасту, нейтрально приймаєте капітуляцію перед пруссаками? Наша епоха переповнена надіями, тріщить від надій, але якщо молодь отака, то можемо відразу повішатись.
Задиристий юнак розгублено замахав очима, але відповідь знайшов:
— Ви, пане директор, більше досвідчений від мене, ми очікували на ваші репліки у шефа.
Якобс знову заспокоєний плачінтами, сонно заспокоював:
— Не забуваймо будь-що-будь, що Німеччина є єдиною країною на континенті, де немає особливого антисемітизму, де особливо немає цього лиха з антисемітизмом економічним — щонайбільше то якісь дрібні вибрики провінційних неважливих газет. Тому вона приманює і притягає євреїв з усього світу. Не те, що антисемітська Франція — там зрозуміло. З нагоди якогось конфлікту вийшла книжечка єврея з Америки, котрий твердить, що де єврей поставить ногу, там відразу форпост німецькості. Гідне уваги, бо прозвучало як пропозиція.
Мандль заспокоївся, знову відтинав рішуче, хоч і стримано:
— З тими прусськими деревщиками, які вкоренилися в Карпатах, ми відразу ж отримали специфічний досвід: витискають євреїв скрізь, де можуть, систематично, хоч і тихцем. Але не це мене хвилює, а те, до якої ступені те кепське шампанське грає в головах пруссаків. Це не лише відштовхує, це непокоїть. Тому ця простягнута рука шефа — це швидше місіонерство і ніщо інше.