Якобс надув губи і видмухав з них зневажливо:

— Österreichische Schlamperei[95]! Зверху до низу.

Заохочений і трохи збадьорений медом Пепперль, худий високий блондин із випуклими синіми очима, веселий і ввічливий, відповідав, посміхаючись не то іронічно, не з виправдовуючись:

— Треба знати темперамент мого дядька, це ж поет, незламний шанувальник лісу, розмашистий, але людина великої доброти. Він не лише через хворобу припинив нападки, але ще до неї через вмовляння всієї нашої родини. Потім шкодував через свою гостроту, переймався долею директора Гусарека, навіть побоювався, що нехотячи зробив тому кривду, адже він цілив у когось іншого. Та правду кажучи, він навіть у інших не цілив, і ще менше у сам Траст, а в усіх тих пузатих nouveau-riche[96], що викаблучуються по театрах та операх, директорів і псевдо-директорів з усією їхньою капіталістичною «релігією». Тож, як це завжди у Відні, все закінчилося на забаві і дотепах. Бо точка зору дядька була забавною, не позбавленою чарівності. Любителі прогулянок виїздили під Вінервальд на Гойріґера, тішилися перемогою, тобто дотепами дядька, насміхалися, забули про Траст і про всіх деревщиків. Справу похоронили, і ніхто вже її не воскресить.

Мандль втішився:

— Ах, ці віденські анекдоти! Пепперль, розказуйте, бо при цьому можна забути про все. Тож, що написав ваш славний дядько? Я це не читав, бо тоді вештався по Буковинах, по Карпатах.

Пепперль також був радий і оповідав:

— Дядко Фердинанд писав, що у тих героїчних змаганнях ми є свідками боротьби двох релігій: з одного боку сучасна гуманітарна і, звичайно ж, християнська релігія людини, а з іншого — поганська релігія дерев. До першої належать люди дії і поступу, деревщики, Трасти і їхні директори з усіма державними помічниками, лісниками, суддями також, до другої — якісь там моралісти, ідеалісти зі свитою любителів прогулянок і неосвіченого натовпу. І саме вони насмілилися кинути виклик людям дії, шельмуючи їх і обмовляючи, що ті є піратами, перетвореними на старших лісників, фінансових службовців, суддів, а передусім на капіталістів, тільки за те, що вони взяли на себе завдання і жертовність, щоб відкрити світові наші ліси. Але результат безсумнівний, адже цей культ дерев і лісів — це темнота древніх часів, яка протистоїть поступові, яка проти культури і освіти. Схаменіться! — волає дядько. — Не гай, не ліс є святістю, а людина. Не Вінервальд, а прогрес і вигідна торгівля! Тож нехай закон сміливо стає на бік людини, на бік директорів, на бік новобагатьків, їхніх метрес і екіпажів, їхніх театральних лож, словом — на бік культури, а не на сторону лісу, диких тварин і варварства. Поміняймо святі гаї на гроші, ще більш святі, якнайбільше грошей для культури, для людини, для духу. Dös is a Hetz!