8

8

Спека запанувала над Молдавією і над мережею річок. Тому тільки-но бутинарі закінчили свої праці, щойно відбули делегацію до шефа і отримали гроші, то не хотіли більше залишатися ані дня, ані години. З гарячого і буйного краю підіймалася душна і грізна чужина. На кожному кроці нудьга гавкала на них так завзято, неначе на всіх дорогах, роздоріжжях і у вуличках всі собаки з усієї Молдавії розгавкалися і гнали їх до хат. Вечорами і ночами було ще гірше, туга добиралася до горла, зубами хапала за кадик. До сита, до перенасичення вони набулися на чужині. Покищо залишалося тільки одне — спати. А щойно прокидалися, то у них над головами шуміло ще більш гаряче і нестерпно, ніж раніше, нагадування бутину і директорів: «швидше, швидше» до хат! Вони слабували, нарешті нападали і гавкали на самого Фоку. Упродовж останньої половини тижня вони не могли знайти фур. Навіть сам Фока вже ніби зрозумів, що час — це гроші, бо час спорожнів до дна, а щоденне перебування коштувало грошей. Але що ж він міг зробити? У Молдавії поїздів ще не було, поштових диліжансів теж — небагато, а ті, що були, курсували лише на невеликі віддалі, до того ж не могли взяти такої юрби народу. Без Айзика, без євреїв вони нічого не могли зробити, так, наче всі коні і фури у Молдавії слухалися тільки євреїв. Без євреїв або махай пішки, або сиди тихенько, чекай божої милості! Так їм тягнулися і так пропадали день за днем, а коли наставав кінець тижня і шабат, то наближався і кінець їхніх надій. Бо коли субота впала на світ і євреї зникли з людського світу, то на світі стало зовсім чорно. У жалі, у розпачі і бутинарі також зникли зі світу, і проспали суботу. В неділю вони підіймалися у досвіта, совалися по подвір’ях ґаздівства, чигаючи на Айзика. Дещо повеселіли, коли почули рух у його кімнатах, коли він врешті повернувся від Бога до людей. Знову засвітилася надія, вони вичікували досить довго, поки появився Айзик. І відразу ж знову посумніли, бо не подумайте, що євреям легко чи приємно повертатися до людей! Сонний Айзик, ніби й не до кінця прокинувшись, скривився: «Сьогодні ні, завтра початок тижня, напів-свято, то також ні. Може у вівторок? Може про щось дізнаємося, бо буде базар».

Вони тихцем кляли Айзика і всіх євреїв. Ґєлета безпорадно кидався:

— Від початку світу все через євреїв! Немає на них смерті, навіть кийка немає.

Пехкало також жовчно нарікав:

— Тепер маєте! Ми працювали на своїх, євреїв і на ліки не було, а як ми потрапили їм в руки, то немає від них рятунку.

— Ой, немає, — погоджувався Бомба. Хіба-що одне, самому протистояти євреям.