Навіть заробіток і відпочинок у Айзика їх не тішив. Бомба зітхав:

— Для чого там ця вишуканість, це все дорого, у нас за це жив би місяцями. Єврей з цього розбухає, а ми худнемо.

— Щось не видно, аби ви надто схудли, — прошептав Мандат.

— Завтра на світанку вирушаємо пішки, — несподівано вирішив Бомба.

Матарга, Ґєлета, Пехкало і Лесьо бурхливо погодились. Тільки Ясьо разом з камратами, ніби й не знали, що робити. Ясьо не поспішив, волів затриматись у Галаці і набутися у Молдавії, та інші, хоч і трималися коло нього, хотіли повертатися. Опритомніли і вперше пересварилися. Несподівано розчулений Крашевський апелював Ясеві до сумління:

— Ти міг би принаймні пожаліти маму і швидко повертатися до хати.

— А не переодягатися на румуна і волочитися з бабами, — допікав Ґонсецький.

Ясьо їх присоромлював зі зневажливим жалем:

— Такі це з вас камрати? Ви ж могли переодягнутися з поляків на русинів, то я можу на румуна. Лише Петрисько мене розуміє. Петриську, залишайся зі мною.

Петрисько Мандат наштовхнувся на межу цієї дружби за покуту. Він зовсім не хотів залишатись, але по-своєму хитрий, він знайшов спосіб підкупити сумління і Яся також:

— Знаєш, Ясю, я піду до твоєї матері, перекажу, занесу, що потрібно, а ти набувайся тут, бідако.

Ясьо був по-іншому хитрий, тож начебто дав себе впіймати:

— А хіба ж я не казав? Хто вірний? Лише Петрисько! Добре, милий брате, зайди до мами, дай їй, що буде треба, а я тобі потім поверну, ти ж мене знаєш…

Обидвоє були задоволені своєю хитрістю не менше, ніж новою дружбою.

Поки вони так балакали, двокінна бричка під’їхала до двору Айзика. У ній сидів не хто інший, як сам директор Мандль. Фока щиро втішився, бо мав з ким погомоніти і передихнути від нових труднощів, інші теж перестали киснути, бо Мандль, хоч і директор, але будь-що-будь свій. Директор приїхав з важливими новинами. Передусім, що шеф наказав заплатити Айзикові за перебування всіх, все-все. По-друге, шеф пропонує Савіцькому, щоб той їхав з ним у світ, скрізь по морях і за моря, щоб будувати ризи і облаштовувати нові бутини. А може ще хтось з бутину захотів би з нами їхати? Шеф вважає, що вони добре працюють, весело.

Фока втішився, переклав Савіцькому, та Савіцький нахмурився, навіть не хотів цього слухати. Фока переконував:

— Петрусю, їдь, ти ж молодий, весь світ перед тобою, а всі ми Шумеї будемо пам’ятати про пані ковалеву, як про свою. Шеф собі тебе вподобав і може десь там станеш директором, а тоді повернешся.

Савіцький заперечливо похитав головою і твердо прибив: «Ні, ні!».

Мандль дещо засмутився, звернувся до інших: