— Найкраще там, де людина є, але не довше, ніж день. Може два дні. Але дві ночі — це вже ні. Бо там, де завтра, там ще краще. А все ж не потрібно сьогодні продавати за завтра, ой ні, добре і сьогодні. Але завтра не продавай за сьогодні. Добре завжди і скрізь, але зразу ж — далі, далі. Без цього скиснеш і ти вже огірок у бочці, вже пристанеш до хати, до труни. Навіть смерть краща у дорозі, ніж у хаті. До останньої години не знаєш, але вона нічого у тебе не забере. Що може забрати в дорозі? Навіть хвороба краща в дорозі, ляжеш будь-де, під деревом на траві, а світ відкритий. Для малої хвороби ліжко придатне, хай буде, а з великою що ти зробиш? Утікати, втікати, поки можна. А тут люди непогані, ні, самі всього не з’їдять, поїсти дадуть і дозволять прилягти десь у куті, якщо захворієш. І у зимі притулять. Ну а літом що ж? Баньо Кеменце має свою бурку «szür», коли треба, то дозволить сховатись, закриє від вітру, від дощу, краще, ніж дах.

Шандор походив з комітату Чонград, як він розшифровував Чорний град. Там знаходяться могили велетнів з давнини, з дуже давна. Шандор розповідав:

— Були там колись велетні, одні померли там на місці, а інші не витримали і пішли далі. Вони мали надто великі кроки, ми так само. На Чонграді хати міцні, муровані, мужичі міста, криниці скрізь глибокі, черпають звідти прямо від Нього. І порядок в Угорщині, злодіїв небагато, це так, але таким, як ми, краще тут. Бо там панський порядок, не наш, а в Молдавії бояри окремо, а ми окремо. Вони у дворах, ми на дорогах, не заважаємо одні одним. Цілий чонградський край лежить на підземному морі, і з цього виникає, що земля у нас — у них, добра, щедра. Ану, як прикладеш уночі вухо до землі, то чуєш, як вдаряють води. Там недалеко є озеро біле, Fehèr-to — це біле око підземних вод. Підземне море цим одним оком підглядає, шпигує. А весною з нього встають повені з-під землі. Іноді й зимою. Обов’язково потрібно підготувати човни, балії, бо все навколо заливає, як сягає око. Неначе це вже суд! Треба вважати. Там ховається старий бог, він теж пильнує, захищає від вод, ще й допомагає, викрадає води, годує.

— Де ж він? — запитав Фока.

— Під землею, він давно нам дає, та колись земля все собі відбере те, що він надавав. Тепер нова віра, наказують садити дерева, щоб захиститись від повені. А що ж дерева вдіють проти землі, якщо не допоможе старий бог.

— А який це новий? — запитав Фока.

— Той не наш, німецький.

— Німецький? Який це?

— Той, що тепер, новий, — відповів Шандор і запитав: — А ви щось розумієте по-нашому, по-мадярськи?