Про що ж вони думають — про державу чи про шматок хліба? Невже вони вірять, що це рай? Хіба для їхньої насолоди споруджено оці чудові палаци? Хіба вони змінюють управу? Чи хтось питає їхньої думки, коли домовляються про державні справи?

Є багатії, отже, є й бідні.

Не важко вимріяти щасливе місто, важко уявити його в дійсності, а ще важче зберегти віру в нього.

Як Шех-азі вдалося це зробити?

Запитаю його пізніше, коли сам збагну, що мені треба дізнатися в нього.

На пристані нас зустрів Осман Вук, який раніше прибув сюди з товаром. Він хотів одразу доповісти про торговельні справи, але Шех-ага зупинив його втомленим помахом руки: потім!

Я поставив речі в своїй кімнаті, умився й пішов до Шех-аги запитати, що будемо сьогодні робити. Мене здивувало те, що він лежав, одягнений, на постелі.

— Вам погано?

— Хочу трохи відпочити. — Він усміхнувся. — Роки дають себе знати. Раніше я легко переносив подорож.

— Спробуйте заснути. Я прийду пізніше.

Осман сидів у малому салоні на другому поверсі. Він знав, що Шех-ага лежить, але був скоріше розчарований, ніж стурбований. А коли я сказав, що Шех-агу втомила дорога, він недовірливо покрутив головою.

— Якби він був тільки втомлений, то не лягав би. Не буде ж людина їхати з Боснії до Венеції, щоб сидіти в чотирьох стінах, чи не так? Не подобається мені його вигляд. Ніщо не подобається.

Повторив це й потім, коли ми зайшли до мене в кімнату. Бідкався: і треба ж, щоб таке сталося! Він домовився з якимись греками й герцеговинцем, що сьогодні ввечері гратимуть у кості. І от тобі на, такий куш із рук тікає, бо, по-перше, він, безперечно, буде потрібний азі, якщо той простудився чи захворів на живіт, а по-друге, у нього всі гроші за продану вовну, а з такими грішми вночі, особливо у Венеції, небезпечно ходити. Отак воно, коли людина бідна і їй не щастить. А вчора він навмисне програв, щоб упіймати греків на гачок.

— Який ти бідний? Добре заробляєш, грошей назбирав повно.

— Коли ж руки в мене діряві, гроші так і витікають крізь них.

— На що ж вони йдуть? На жінок?

— На все!

— А якщо й сьогодні програєш?

— Ти що, згадав того бирчанина? — засміявся він весело. — Це зовсім інше. Бирчанин — король серед гравців, а ці — звичайні торговці. Продали два кораблі маслинової олії. Я дивився вчора, як вони грають, — один корабель міг би бути моїм.

— Хіба чесно забирати в людей такі гроші?