— А вони в мене б не забрали, якби могли?

— Гаразд, я побуду з Шех-агою. А ти займайся своєю диявольською справою. Гроші за вовну зостав у мене. Напиши лише, скільки їх.

— Незручно мені, що завдаю тобі стільки клопоту. Може, доведеться цілу ніч сидіти. Незручно мені, справді.

— Знаю, як тобі незручно, тільки ціну собі набиваєш. Ти й розповідав мені це все, щоб я тебе замінив.

— Якщо чесно признатися, то так, — сказав він сміючись. — Дякую, колись і я тобі в пригоді стану.

— Як ти гадаєш, що з Шех-агою?

— Мабуть, з'їв щось недобре. Я скажу господареві, хай запарить ромашки, даси йому випити. А може, й не треба буде.

Тепер він применшував небезпеку, виправдовуючись, що всю ніч гратиме в кості, а не сидітиме біля хворого аги.

— Чому Шех-ага щороку їздить до Венеції? — запитав я Османа, який знає всі таємниці свого господаря.

— Був тут із сином. Якраз перед його втечею на війну. Цілий той вечір син казився, дурів. Побачиш, Шех-ага завтра обійде всі місця, де веселився його син.

О муко моя! Правда завжди сумніша, ніж усе, що ми можемо здумати.

Увечері карнавальний гомін наблизився до нашого готелю, і Шех-ага підвівся, щоб глянути у вікно, але похитнувся, наче ноги в нього були глиняні. Я ледве втримав його, щоб не впав. Наляканий кволістю цієї сильної людини, я впросив його, щоб він роздягся й ліг, а карнавал подивимося завтра.

Безпорадний, він дозволив роздягти себе й ліг, склепивши очі. Не розплющив їх навіть тоді, коли шум ударив у наші відчинені вікна.

Я подивився на вулицю. Сотні чоловіків і жінок у найхимерніших і найбезглуздіших убраннях товпилися в неймовірній тисняві, їхні голоси злилися в суцільний гам, у якому ледве можна було щось розібрати, вогні смолоскипів і лампіонів відбивалися в тихій воді каналу.

Здивовано я розглядав це строкате стовпище, яке вирувало, розгойдувалося, кудись сунуло, зупинялося, а в ньому кожен сам по собі мчав, підстрибував, танцював, горланив, мовби всі змагалися, хто зробить більше дурниць. Мені аж у голові запаморочилося від тої чудної забави, яка скидалася на божевілля. Це не радість, це розгнузданість. Швидше! Шаленіше! Учора панувада нудьга й суворість, і завтра буде те саме, так сьогодні насолоджуйся повнотою свободи.

— Що там? — обізвався Шех-ага.

Я підійшов до нього.

— Як ви себе почуваєте?

— Що там на вулиці?

Я розповів кількома словами.