Коли ми прийшли в готель, перед кімнатою Шех-аги стояли господар з дружиною, обоє в розпачі від нещастя, яке могла принести їм хвороба цього чужинця, і все-таки, приголомшені тим, що відбувалося в кімнаті, так і застигли мов укопані і лише коротко пояснили лікареві, що слуга чаклує над хворим.

Не оглядаючись, а може, й не знаючи, що тут ще хтось є, Осман Вук стояв навколішки перед ліжком Шех-аги і, тримаючи його мляву руку, поволі промовляв свою відому літанію із назв боснійських сіл, але не весело й глузливо, як це він звичайно робив, кепкуючи з наших злиднів, а глухо й монотонно, наче виконував якийсь важкий обов'язок.

У готельній кімнаті над Великим каналом, що протікав через омріяне Шех-агою місто, серед заглушливого карнавального гаму чулися похмурі слова про нашу вбогість:

— Злосілля, Чорний Вир, Болото, Глід, Спалене, Голодне, Вовкодави, Тернище, Жалюгідне, Гадюче…

Раптом Шех-ага скрутився в клубок від неймовірного болю, увесь посинілий, і виблював у рушник, який підставив йому Осман. На губах у нього виступила піна.

Лікар підійшов ближче до хворого й уважно оглянув, не торкаючись, проте, його.

— Що з ним? — запитав він коротко, зі страхом, як здалося мені. Якщо ми не знаємо, то й він вдасть, що не знає. Йому ні до чого мати справу з судами.

Я стенув плечима. Хай буде, що не знаємо.

— Серце, — сказав Осман, вдаряючи пальцями по лівій частині грудей.

Лікар кивнув головою. Так і запише: помер від хвороби серця.

Однаково і нам, і йому. Однаково і Шех-азі.

«Це їх не стосується», — сказав Шех-ага. Хвалитися нам нема чим, а допомогти вже ніхто не може.

Шех-ага на якийсь час заспокоївся, тільки ледь помітно ворушилася його рука, шукаючи Османової.

Осман обернувся.

— Хотів чути наші пісні — я співав йому, хотів чути нашу мову — я говорив. Не знаю, що тепер хоче.

А рука кликала, тиха, безсила.

Осман узяв Шех-агу за пальці. Вони заворушилися. Він щось хотів.

Осман глянув на мене.

Я кивнув йому головою: говори будь-що!

Тихо, нагнувшись над обличчям Шех-аги, яке дедалі безнадійніше блідло, і тільки навколо стиснутих губів залишався синій пруг, Осман Вук голосом, охриплим від хвилювання, почав рахувати: