МЕРВІН: Ви кажете, що вони пішли, взяли поїзд і...

КАРМАЙКЛ: Вони не пішли і взяли поїзд. Вони не пішли брати поїзд. Вони притисли мою руку до рейок і поїзд її переїхав. А потім помахали моєю рукою мені на прощання. Звіддалека.

МЕРВІН: О-о...

КАРМАЙКЛ: Чого я взагалі з тобою балакаю? Зараз сюди привалить купа лягавих.

Кармайкл відкладає пістолет і починає збирати у валізу розкидані руки.

МЕРВІН: Чекайте — вони держать вашу руку, під’їжджає поїзд, поїзд відрізає вам руку...

КАРМАЙКЛ (зітхає): Поїзд відрізає мені руку, вони піднімають мою руку...

МЕРВІН: Після того, як поїзд проїхав...

КАРМАЙКЛ: Після того, як поїзд проїхав. Це ж очевидно. І помахали мені моєю власною рукою. Звіддалека.

МЕРВІН: І вашу руку не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Мою руку не розтовкло. Мою руку дуже акуратно відрізало. Я не змарнував би двадцять сім років життя на пошуки руки, якби її розтовкло.

МЕРВІН: А передпліччя вам не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Чи розтовкло мені передпліччя? Подивися на моє передпліччя.

МЕРВІН: Я дивлюсь на ваше передпліччя.

КАРМАЙКЛ: Воно розчавлене?

МЕРВІН: Ні, не схоже на розчавлене.

КАРМАЙКЛ: Дякую.

МЕРВІН: А з чого були поїздові колеса? З лез до бритви?