Тобі помагає Мерілін перелізти на пожежну драбину.

МЕРВІН: Але ж... я врятував тобі життя.

ТОБІ: Ти врятував життя й мені, але я не хочу тобі віддаватися.

Мерілін махає Мервінові на прощання рукою, беззвучно каже: «Удачі», і разом з Тобі спускається по драбині. Мервін сумно обертається до Кармайкла.

МЕРВІН: От манда!

КАРМАЙКЛ: Повтори, що ти сказав про мою матір.

МЕРВІН: Га? Слухайте, я більше не буду хоробрий, коли тут нема дівчат, добре? Я про вашу матір нічого не казав. Я сказав, що вона любить дивитися на дерева, і вона таки любить дивитися на дерева, правда ж? Чи нема на них кульок. Правда ж? Ми це встановили. У цьому нема нічого поганого. І я не казав, що ви сам собі відрубали руку. Бо тоді б виходило, що ви ідіот. «Відрубай собі руку й шукай її двадцять сім років». Ну це ж ідіотизм. Хто вам її відрубав, кажете? Селюки?

КАРМАЙКЛ: Так, селюки.

МЕРВІН: Чорні селюки чи білі селюки?

КАРМАЙКЛ: Чорних селюків не буває.

МЕРВІН: Не буває? О. Це несправедливо. А чим вони рубали? Сокирою чи чим?

КАРМАЙКЛ: Ні. Поїздом.

МЕРВІН: Поїздом? Використали поїзд?

КАРМАЙКЛ: Так, вони використали поїзд!

МЕРВІН: Це звучить неправдоподібно.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Що?