Я поза мною творюся, ах-ах, о цей безгучний і пустий оркестр мого «ах», Що з прірви ти моєї добуваєшся і в прірві тонеш!

О декламатори! (Ми з люттю кинемо це слово, із сарказмом.)

Ви маєте на всю губу моральності

Й відповідальності! (Глумливо,

Злобливо скривимось, рукою махнімо. )

Даремні всі ваші книжки, статті,

Промови, філософії, системи, рації,

А також дефініції та обсервації,

Окрилення, натхнення, одкровення

Супроти отієї двохмільярдної людської маси,

Що між собою душиться в одвічній

І темній, дикій недозрілій тічці.

Даремно ваша муха дзеленчить навколо носа

Чорно-зеленої безодні (і хай мій таємний сміх

І людсько-людський сміх мій, інтимний, тихий

І невловний, а також незбагненний

Гучить цієї миті...). І поки ви всякчас

Якісь там пози прибираєте,

Ми тут скубемо на свій лад

Під долі нашої кущем.