Кумак попросив моєї руки в 1957 році. Мені був двадцять один рік, а йому — шістдесят дев’ять. То був дуже поважний пан. Мудрагель, до якого ходили за порадами. Стати йому за дружину вважалося за велику честь. Я стала його третьою дружиною. Першій, Курі, тоді було тридцять. Другій, Нґоне, двадцять чотири. Після мене, через два роки, у 1959-му, він одружився на Тенінґ. Однак у 1960-му Тенінґ померла, давши життя Маремі Сізі. Усе це я розповідаю з однією метою: ти маєш розуміти, що всі дружини Кумака увійшли в його життя значно пізніше серединної межі його життя. Ще до появи нас усіх у нього було життя, і в цьому житті була жінка — Моссана. Ми не знали, що тоді насправді відбулося. Навіть Кура була надто юною, коли відбувалась історія з Кумаком, його братом і Моссаною. Вона знала не більше за нас. До тієї ночі, як Кумак нам усе розповів, були тільки чутки. Та й він не став удаватись у деталі своїх стосунків з Моссаною. Однак сказав, що кохав її, а Моссана віддала перевагу його братові. Завагітніла від Ассана незадовго до того, як той подався воювати до Європи. Певно, він там помер, бо більше не повертався. Народилося дитя. Мадаґ. Еліман Мадаґ Діуф. Кумак виховував його як сина. Разом з Моссаною. А в 1935 році (я тоді ще не народилася) Мадаґ також подався до Франції — отримувати освіту. Невдовзі він перестав писати, ніби хотів порвати зв’язок із родиною. Думали, він помер. Його мати збожеволіла від цієї невідомості. Вона роками жила під манговим деревом, а потім встала й пішла. Її більше ніхто не бачив. Саме тоді почалася друга частина життя Кумака — він опинився сам. Ось що він розповів нам на смертному ложі.