Він прийшов через дві-три години. Запитав, у якому стані кімната дядька. Йому відповіли, що її не торкалися — це було одне з останніх прохань нашого чоловіка: ніхто не мав торкатися нічого, а заходити можна було час від часу лише щоб прибирати, однак усі речі мали залишатися на своєму місці до дня повернення Мадаґа. Тож він розташувався в кімнаті Кумака у великій окремій хатині — он вона, біля човна, який ти розглядав. Відтоді то була кімната Мадаґа. Він розпочав нове життя — життя з нами. Не знаю, який то був етап його життя — десятий чи сотий. Здавалося, що, перш ніж повернутися, Мадаґ прожив чимало життів. І про жодне з них ми нічого не знали.

Спершу ми побоювалися, що він виявиться складною людиною. Та ми помилялись: жити з Мадаґом було просто. Усі відразу стали його шанувати. Звісно, селом ширилися чутки про його минуле. Але загалом до нього ставились, як до видатної людини. То був справжній мудрагель. Його знання, обізнаність зі світобудови, досвід у видимому і невидимому світах, його дар підняли його на рівень духовного авторитета. Мадаґ був гідним послідовником Кумака. Наші діти — його кузени й кузини — кликали його Маамом. Справді, за віком він був їм за діда. Мадаґ майже одразу взяв на себе всі дядькові справи. Уранці він проводив містичні консультації у своїй кімнаті — після кількох див (переважно зцілень) його слава швидко поширилася селом. Після обіду під оцим деревом він ремонтував або в’язав рибальські сіті.