АНЯ: Відвезли.

ВАРЯ: Чому ж лист не взяли до лікаря?

АНЯ: Так треба послати навздогін... (Виходить.)

ВАРЯ (із сусідньої кімнати): Де Яша? Скажіть, матір його прийшла, хоче попрощатися з ним.

ЯША (махає рукою): Тільки терпець уривають.

Дуня постійно клопоче біля речей; тепер, коли Яша залишився один, вона підійшла до нього.

ДУНЯ: Хоч би поглянули разочок, Яшо. Ви їдете... мене покидаєте... (Плаче і кидається йому на шию.)

ЯША: Що ж плакати? (П’є шампанське.) Через шість днів я знову в Парижі. Завтра сядемо в кур’єрський потяг і покотимо, тільки нас і бачили. Навіть якось не віриться. Вів ла Франс!..[31] Тут мені не затишно, не можу жити... нічим зарадити. Надивився на невігласів — годі з мене. (П’є шампанське.) Що ж плакати? Поводьтеся пристойно, тоді не плакатимете.

ДУНЯ (пудриться, дивлячись у люстерко): Надішліть з Парижа листа. Адже я вас любила, Яшо, так любила! Я ніжна істота, Яшо!

ЯША: Сюди йдуть. (Клопоче біля валіз, тихо наспівує.)