Вони звернули за ріг, знову сховалися під землею.

Хтось грав на гармоні, бабушки торгували смаженим соняховим насінням і в'язаними шкарпетками. Дещо далі розклалося кілька безладних "точок" з домашнім скарбом, що продавався за копійки. Криза все сильніше давалася взнаки: люди починали розпродувати кришталь і книжки, а перехожі навіть не дивилися на виставлений товар.

Наша пара присіла до групки волоцюг, що кочували біля обдертої від ізоляції труби теплоцентралі. Хтось подав їм пляшку в паперовій торбі, інший простягнув десь знайдену пачку цигарок. Столик теж сунув руку до бездонних кишень, вийняв шматок сушеної риби.

Намацав і щось інше. Витяг зім'яті долари. Розмови стихли. Всі здивовано глянули на нього.

П'яничка полизав вказівний палець і сумлінно, урочисто подав кожному по сіро-зеленій банкноті. Решту сховав, піднявся і штурхнув Артура.

- Пішли, таваріщ сержант. Є добре діло, яке треба зробити.

Вони знову вийшли нагору, Столик повів вуличками і завулками до халупи, яка стояла стіна в стіну з замкненою на висячий замок церквою; через вікно увійшли до підвалу, в якому біля кривої пічечки дрімали троє закутаних в ковдри жебраків.

- Щастя для всіх і задарма, - буркнув волоцюга, суючи кожному з них під ковдру гроші. – І нехай ніхто не піде скривдженим…

Звідтіля засніженими вулицями вони перейшли до метро "Театральная", вздовж ГУМу, потім Варваркою до Китай-городу. Всюди по дорозі вони підходили до жебраків і калік, а Столик сягав до кишені і роздавав гроші.

Артур дивився на те зовсім без емоцій. Хоча…Коли він бачив здивовані усмішки та недовірливі погляди, то щось дуже глибоко в ньому порушувалося і тремтіло. Якась давно вже вмерла часточка душі, яка пробуджувалася наче після довгого сну.

- І все, - задоволений собою Столик віддав останню банкноту, обтрусив руки, наче він невидимого бруду. – Нам можна і повертатися, таваріщ старшина.

- Для чого ти це робив?

- А? А ніби то що?

Безхатченко подивився на нього, і справді не розуміючи.

- Нічого.

Артур відкрив очі. У нього склалося враження, ніби його розбудила луна якогось звуку. Столика як раз не було, можливо кудись вийшов, щось побачив по дорозі? Але безхатченко досконало знав це місце, рухався практично безшелесно. Але ж Артур виразно щось чув.

Знову! Наче луна далеких кроків, голоси.. Він виповз з-під труб, сягнув по пістолет і підійшов до дверей. Приклав вухо до холодного металу, наслухуючись.