- Я хотів…

Безхатченко критично подивився на нього, покрутив головою.

- Не впустять, дурак. Наб'ють морду і викинуть.

- Але ж в мене є… Артур сягнув за пазуху, до кишені. Відкрив гаманець. – Гроші. Багато гроше. Сам подивись.

Столик подивився. Витягнув гаманець з рук Артура, вийняв зсередини банкноти і сховав їх до власної кишені. Повернув пустий гаманець.

- Ну і що? І вже в тебе їх немає. Щось змінилося? Ні. Пішли далі.

Артур почалапав за безхатченком.

Під "Метрополем" збилися машини, тут крутилися чоловіки в вовняних пальто і жінки в хутрах. Червоні і сніжно-білі чоботи-козаки стукали в чисто заметений асфальт перед входом, лімузини шуміли теплим подихом кондиціонерів.

Ніхто й не звернув уваги на два сірих силуети, які пройшли буквально крізь центр юрби. Тільки якийсь охоронець проварнякав щось сердите, портьє жестом показав їм, щоб проходили швидше. Запах парфумів і сигар залишився позаду.

Артур ще обернувся, подивився крізь плече.

- Старлей, почекайте… Я ж знаю цих людей. Це ж…

Кінематографічно-красива жінка видмухнула димок з вузенької сигарети в довгому мундштуку, закинула голову, немов породиста кобила і омела його невидячим поглядом. Артур знав це обличчя, знав це волосся. Пам'ятав, яке воно на дотик, коли міцно схопити їх та потягнути назад. Він знав, якої форми її шия, і які на смак її збільшені, не зовсім однакові перса. Анастасія Петрівна Варлицька, коханка одного з вугільних сибірських олігархів, який приїхав сюди разом з…

Крізь обертові двері вийшов Вадим Володимирович. Сміючись, підняв обшитий голубим хутром комір і запалив сигарету, щось сказав Дмитру В'ячеславовичу, який стояв поряд і хукав в свої великі руки спецназівця. Той покивав головою і впівголоса кинув якесь зауваження, одночасно витріщившись на ледь прикриті шкіряною спідничкою сідниці блондиночки, яка тільки вискочила з чорного "майбаха" і наче лань поскакала до теплого інтер'єру готелю.

- Вас не помічають, таваріщ старшина.

Артур закліпав очима, здивовано подивився на бездомного.

- Не бачать. – Столик покачав головою. – Не той світ. Мої товариші з полку теж саме… Паради, відзначення, відкриття пам'ятників, утренники в дитячих садках . Для них червоні квіти і малюночки, місця в першому ряду. А я стою, дивлюсь на них. І нічого. Не впізнають людину, що живе поряд. Пішли, тут в підземному переході тепло.