Вдягнена в повний костюм вершниці, амазонка проскакала по бруківці, піднімаючи стрункі сідниці над кульбакою, посміхнулася їм сяюче, після чого відкинула волоси назад і шмагнула коня стеком. Арабський жеребець зібрався і понісся галопом, підкуті копита скресали іскри на каменях. Через мить з'ява зникла, тільки тупіт ще хвильку було чутно в завулках, доки зовсім не стих.

- Йооо… Це ж… шефе, а вже друга ночі доходить, - подивився Сергій на фосфоресцентні вказівки свого годинника.

Артур потягнув ще ковток з пляшки, обійняв охоронця рукою.

- Серьожа, я тебе… скільки то вже років?

- Майже п'ять, шефе.

- От бачиш! Сергій, мій Серьожка, Серьоженька. Ти мене ніколи не обманеш.

- Ніколи, - зовсім серйозно підтвердив Сергій.

- Ну от… тільки щиро, Серьожка. Ти мені одну в житті річ скажи: в чому тут річ з тими Патріаршими ставками?

- А?

- Ну, щось же тут, начебто, трапилося, правда? Когось автобус переїхав чи ще щось…

- Так ви не знаєте? – Також злегка підпитий Сергій заморгав. – Це ж тут Берліоз і Бездомний сиділи тут і пили сік!

- О, ні! І кожен про те пиття соку! Звідкіля це? З якоїсь книжки[59]?

- Так… І потім…

- Що потім? – Потім кіт був, і він голови відривав, а в туалеті гроші з'явилися. І ще був смутний диявол, і Азазелло… А рукописи не горять.

- Все тут? В оцьому місці?

- Хіба що так.

Артур піднявся, скинув піджак. Одночасно він почав розстібати сорочку і скидати туфлі.

- Це треба відзначити, сержанте, - пояснив він здивованому Серьожі. – Будемо купатися.

Сергій якусь мить дивився на шефа, що боровся з паском. Знизав плечима і почав розшнуровувати власні берці. Артур Вікторович роздягся д кінця, зіщулився від прохолоди, але відразу вишкірився в посмішці. Повернувся до охоронця, чекаючи, коли той буде готовий..

- Ну, то на три, сержанте… три!