Москаль закрив свою папку.

- Звичайно ж. В малому залі поряд чекає буфет і кава, частуйтеся, панове.

Перемовини тягнулися вже чотири години. Проблеми дофінансування і передачі контрольного пакету товариства, це завжди поважна тема для розмов… Тільки ж ці дуже важко назвати "перемовинами" – але ж, може ті були переконані, нібито торгуються про щось.

Це було б можливим, звичайно ж, якби мова йшла про якусь рівновагу сил та засобів в їхній бізнес-угоді… Тимчасом, вони викотили свої найтяжчі гармати: головного бухгалтера, керівника в справах східних ринків, стратегічного планувальника, трьох юристів і цілу картотеку норм ISO та статутних документів.

Натомість, Москаль засідав на власній стороні столу сам, якщо не рахувати пляшки "боржомі", що стояла перед ним.

І поволі, невблаганно, мов крокодил, який одним зубом тримає спійману антилопу, втягував їх в каламутну воду своєї болотної території.

На попередній перерві були лише вода та холодна кава, так що вони вже повинні були бути досить голодними. Зараз наїдяться, не дарма ж він замовив кейтерінг з найліпшого, найдорожчого і найбільш гострого за їжею мексиканського ресторану в місті.

Він припускав, що першому шлунок відмовить у послуху лисіючому товстунові в окулярах, який сидів по лівій стороні.

І він не помилився.

- …тому теж ми вважаємо, що призначення семи десяти п'яти відсотків нетто-випуску в мінімальній версії на дослідження і розвиток дозволить… - Правник перервався, дивлячись, що товстунчик в окулярах встає, хоча всі тільки що повернулися з перерви. – Так? Я розумію, що у пана є якісь?...

Той показав у напрямкові шикарного туалету з мармуровими полицями та умивальником з порцеляни, яку розмальовано вручну. Приміщення було комфортно сховане за поворотом звукопоглинаючого коридору.

- Ні, я тільки…

Виступаючий кивнув головою з поблажливим зрозумінням. Злегка підігрітий товстун піднявся і підтюпцем направився до санітарного вузла.

Москаль чаруюче посміхнувся фінові, який продовжував свій висновок, не слухаючи ні слова з того, що той казав. Тепер все було тільки функцією часу і фізіології.

Не минуло і півхвилини, як вже помітно спітнілий нещасний повернувся в невеликий зал. Він безпорадно подивився на зібрання, хотів повернутися сісти на своєму місці.

- Щось сталося? – ввічливо заговорив Артур Вікторович.

- Вода… - побагровів чоловік, якому не вдалося скористатися санвузлом. – Якась проблема з… туалетом. Водопровідники щось там роблять, так що не можна…

- А ось тут є запасний. – Москаль показав рукою на дверці в дальньому кутку переговорного залу. – Не треба соромитися.