Товстунчик кивнув з вдячністю, поспішив у вказаному напрямку. Скрипнули двері, клацнув замок.

- Ви говорили?...

- Так, - підняв тему голова делегації. – Так ось, нинішній стан інвестицій говорить про…

Він урвав, поглянув у напрямку дверей до туалету. Кілька інших обмінялося поглядами, наполовину розбавленими та зневажливими.

- Але ж, прошу продовжувати.

- Що вказує на добру підготовку до… початку базової фази робіт, коли.. коли…

На цей раз це почули всі.

Артур Вікторович обіпер лікті на столі і сплів пальці. Він подивився на зібраних поглядом варана з острова Комодо, який вже вгризся у власну жертву і тепер дивиться, як бактерії збирають неублаганне жниво.

Цей невеличкий зал був вершиною досягнень акустичної інженерії і безжалісного розрахунку. Жоден звук з-за столу не доходив навіть до половини дороги до туалету. А от, натомість, що діялося в ньому всередині… О, так. Все. До найтихішого шереху.

- Виходить, після початку цільових робіт ми будемо готові до… Досягнемо готовності, щоб…

Москаль відпив ковток кришталево чистої води, заохочуюче покивав головою.

Кількома хвилинами пізніше задоволений собою товстунчик вийшов з на перший погляд схованого приміщення, долучився до колег. Декілька з них вже раніше неспокійно крутилися, колупаючись з пасками та ґудзиками брюк. Вони не відважилися їх розстібнути чи навіть послабити, бо їх ефективно утримував від того стіл с прозорою стільницею та глибокі крісла… тааак.

- П'ятнадцять мільйонів, - кинув Москаль, дивлячись у вікно.

- Слухаю вас?

- П'ятнадцять мільйонів доларів, - повторив той. – Я обдумав вашу пропозицію, зважив аргументи. Ви праві, я готовий погодитися на п'ятнадцять мільйонів.

Голова завагався, декілька фінів обмінялося здивованими поглядами.

- Але ж… Але ж ми говорили про дванадцять мільйонів. То значить, що це пан про них говорив, а ми…

- Саме так. Тепер ми говоримо про п'ятнадцять.

Фін труснув своєю майже білою чуприною.

- Ми не можемо з цим погодитися.