- Вісім місяців. Термін здачі… - зиркнув він в папери, - передбачається на двадцять друге жовтня.
- Що? Як це?...
- Нормально. Так у мене записано.
Інженер вирвав в нього папку, перегорнув документи. Здивовано подивився на підкресленуі написану від руки авторучкою дату.
- Але ж… то просто безумство! Опорні стіни не встигнуть осісти, штукатурка від стін відпаде! Будинок повинен постояти принаймні рік, ну добре – дев'ять місяців, але це вже абсолютний мінімум! І що це взагалі за дата така, кінець жовтня?!
- Революція, - кинув між ділом бригадир, який проходив поруч.
- Що?!
- Річниця жовтневої революції, - послужливо пояснив вусатий змінний майстер. – І всередині теж буде, як на травневому святкуванні: червоні килими, мозаїка на стінах. А в кухні, нібито, буде стояти справжнісінький сатуратор.
Ті з недовірою подивилися один на одного. Бригадир знизав плечима, поправив штани, що врізалися в сідниці.
- Поговоріть з проектантом інтер'єрів, крутиться тут один такий жевжик. Як на мій смак – то якийсь псих чи фанат, але шефові то підходить.
- Свій на свого натрапив…
Інженер сплюнув на землю, дивлячись на замовника, що стояв на найвищому поверсі.
Артур Вікторович споглядав з вершини будівництва, як з будівельного сміття здіймається будівля його імперії. Наче Фенікс з попелу, новий будинок виростав з старої, обвугленої оболонки, частина за частиною, надбудовуючись і поглинаючи попередню архітектурну задумку.
- Багатство в очі коле, - сказав Москаль в пустоту.
Тільки в цьому місяці вони мали вже дві інспекції, обидві за доносами, скаргами майбутніх сусідів, яким було не до смаку, що хтось відважився збудувати будинок і вищий, і більший.
Зі свого місця він прекрасно бачив вікна найвищих поверхів декількох оточуючих вілл, які стояли в добрих парі сотень метрів далі в лісі. Він відчував, що за затемненими вікнами пересуваються ненависні обличчя дрібних людей, які заздрісно дивляться на його новий будинок.