Ну так, в неї була власна фірмулька, вона займалася якоюсь там дрібною торгівлею, стягувала товар, а зараз відкривала переробне підприємство… Але це ж він надавав їй реальне заняття! Платив за величезне, шикарне помешкання, купував їй на дні народження автомобілі, сплачував поїздки до Непалу.

Якби не його підприємства, її товариства не мали б для кого працювати.

Не його зв'язки, податкова інспекція давно б проїла їй голову. Може б він і не повинен був всього цього їй перелічувати по пунктах, це правда. Не було сенсу всього цього розтрясати – так сталося, такими були факти. А вона образилася і вперто, вже більше тижня, уникала всіляких контактів.

- Вилита мати, - похитав він головою.

Немає чого розраховувати на вдячність, точно вже не від найближчих.

- Як раз на це я розраховую в найменшій мірі. Але ж тут справа у чомусь іншому.

А саме?

- В першості. В тому, що треба вміти визнавати певний стан речей. Це ж я її батько, це ж я її утримую. Вона повністю залежна від мене, і все ж…

Але ж, тим не менше, відмовляє це визнавати.

- Так.

Твоє віношення до неї теж є особистим. Це остання слабкість, яка ще залишилася в твоєму житті.

- Ти не змусиш мене відректися від власної доньки.

Я тебе ні до чого не змушую.

☭