Сергій відклав попередній інструмент, взяв кільце з шипами для перевірки неврологічних рефлексів. Провів по руці, скривився, здивований, і потер передпліччя.

- Ти диви, лоскоче, сука… Ну, пакуй, я ж в цьому не знаюся. Все є за списком?

- Ну є, є. Напевно, що є. Слухай, а може він колекціонувати почав?

- І що саме?

- Ну, не знаю. Старовину? Ти ж казав, що сам купував якусь канапу чи щось.

- А, те, - згадав собі Серьожа. – Можливо. Кабінет вже такий, що якби чорно-білу фотку зробити, то нормальний собі видок буде з "Сімнадцяти миттєвостей весни". Письмовий стіл такий, що йоб твою… зелене сукно, на ньому чорний телефон стоїть, старий наче мій дід. Крісло теж, старовинне якесь, все потерте… Бракує лише берізок та журавлів, що ключем летять. Навіть Леніна на стіні повісив.

- Ти серйозно?!

- Серйозно. Коли один з хлопців засміявся, коли розпаковували, так на другий день вже не працював. Може і справді надумав собі, що старі речі збирає.

Товстий почав вкладати все у валізочку. Сергій подивився на карбовані щипці для виривання зубів і мимо воли затремтів.

Він мав надію, що торгівець повірить в його казочку.

☭

Будинок ріс, мов на дріжджах. Був ще тільки вересень, а оздоблювальні роботи наближалися до кінця, на першому поверсі сохли загіпсовані стіни і починалося фарбування. Щоправда у водопровідників було невеличке запізнення з підключенням фільтрувальної установки басейну, а в кутку гаража надалі збиралася вода… Але тут не було нічого такого, що б не можна було розв'язати.

Економіка країни потихеньку збиралася до купи. Схоже було на те, що криза пройшла швидше, ніж можна було сподіватися. Світові валютні ринки, що правда, ще колихалися у основах, біржа надалі зализувала рани, але тут, на місці, все поволі якось укладалося. Більшість підприємств поновило роботу, співробітники закритих та збанкрутілих банків знайшли собі місце десь ще.

Поза тим, літо тільки скінчилося. Сонце все ще гріло, люди розділяли лагідний оптимізм. Їм навіть не перешкоджало, що на річницю краху з'явилось декілька статей до річниці краху: Артур Вікторович допильнував, щоб ні його прізвище, ні назви фірм навіть не згадувалися.

Зараз в нього вже були на це способи.

Він подивився на годинник. На сьогодні він вже не планував зустрічей, не було сенсу дарма сидіти в офісі… Як рідко коли, в нього акурат би був час для родини. І що з того? Вранці він дзвонив до Агати, але в черговий раз та скинула з'єднання.

Так, так, вони знову посварилися. І справді, може вона частково і мала рацію… Але, що там не кажи, це ж він її утримував!