- Артур Вікторович, послухайте мене уважно… - почав полковник.

- Олексій, та припинить дурня з мене робити, - безцеремонно перебив його бізнесмен. – Я не в стані шоку. Подивіться на зіниці, на руки, на що хочете. Це найсправжнісінький ваххабіт.

- Артур Вікторович…

- Та кажу ж вам: ваххабіт, - з впертістю повторив Москаль, пихаючи люлькою.

Полковник подивився на мертвого чеченця[62], безмежно здивовані, нерухомі очі були втуплені в стелю. Пристойно вдягнений, гладко поголений, він був схожий, скоріше, на підприємця чи чиновника.

- Звідки ця певність? – змінив метод ефесбешник.

- Він хотів купити у мене вибухові матеріали.

Запала тиша.

- Які ще, знову, вибухові матеріали?

- Не знаю. – Москаль знизав плечима, розвів руки. – Будь-які. Як тільки я зорієнтувався, що це терорист, пристрелив гада. "Вирвав бур'яна", як в одному польському фільмі було[63].

- І на підтвердження того ми маємо… ваші слова?

- І його теж.

- Він вже багато не скаже.

- Але ж сказав достатньо. – Москаль витягнув з кишені диктофон, подав офіцерові. - Послухайте самі, і висновки самі зробіть.

☭

Кількома днями пізніше в будинку одного з відділів безпеки полковник Олексій Андрійович Баханов увійшов до кімнати, в якій, зігнувшись, сидів експерт з аудіозаписів.

Стукнув техніка по плечу. Той здригнувся, виключив апаратуру і зняв навушники.