- Ми займаємося цим, я передав нотатку до оперативників.
- Санкт-Петербург… Малоймовірно, але перевірити треба. Звідки взагалі взявся цей
- Він твердить, що не має уяви. Той просто прийшов.
- Такі люди не беруться нізвідки. Одного разу в нього вже були проблеми з чеченцями, це я добре пам'ятаю? А зараз Осетія?
Технік невиразно подивився на нього.
- Товаришу полковнику, я ж тут тільки працюю…
- Добре, добре. – Баханов похлопав лейтенанта по плечу. – Перепрошую, це і дійсно не ваша сфера обов'язків. Щось ще там є?
Експерт зі звуку завагався, потім кивнув.
- Так. Ще один відголос, на самому початку розмови… Але ж я можу і милитися. Бажаєте послухати?
Він подав навушники, перемотав стрічку. Полковник прослухав, наморщивши чоло. Показав, що треба відтворити ще раз.
- Перед тим, як обидва сідають? – спитав він.
Лейтенант кивнув.
Баханов прослухав запис ще раз. Певної миті на його обличчі майнула гримаса, немов він зрозумів, що чує – а потім швидким рухом зняв навушники.
- Уявлення не маю. А у вас які-небудь теорії є?
- Я… - молодий технік завагався. Він жив з тог, що зчитував інтонації з глосу людей. – Н-ні. Як на мене, це нічого важливого.
- Підтримую. Працюйте далій, лейтенанте.
- Служу Вітчизні, - буркнув експерт, повертаючись до апаратури.
Полковник вийшов з приміщення, замкнув за собою двері. Вийняв з кишені сигарети, запалив і насправді глибоко замислився.
Запис був непідробний, чистий від втручань, не викликаючий найменших підозр. Артур Вікторович був чистий, його зізнання ідеально корелювали з доказами. Якщо ще й підтвердиться те, що казав ймовірний терорист…