- Артуре Вікторовичу, але ж я не маю права до…

- Ще ні, бо разом з тим повинен ще бути лист про надання відзнаки. Ой, тільки не розклеюйтеся, бо це ще не кінець. В свою чергу, у другому листі буде дещо і від мене, для вас і вашої родини.

Баханов просяяв, покрутив головою, непідробно зворушений.

- Артуре, якщо вам колись,будь що…

- Немає про що говорити. Купіть жінці якийсь ладний купальний костюм, а самі собі або дієту якусь пропишете, чи в тренувальний зал походите. Бо ж на фото потім треба виглядати добре.

Коли Баханов вийшов, Москаль усівся у власне крісло і замислився. На телефоні мигтів світлодіод, сигналізуючи про чергові неприйняті дзвінки. Він усміхнувся про себе, набрав номер до Ніколаєвського.

- Олександр Євгенович, - кинув він у слухавку, коли той відповів. – Все в порядку, слідство закрите. Вам немає чого боятися.

- Артур… Артур, я і уяви не мав, що він… що таким способом! Що потім він просто прийде і…

- Не треба більше вже нічого говорити, Євгене. Я все влаштував, а про вас ні слова. Ніхто вас з ним навіть і не пов'яже.

- Я… я дякую вам, Артуре. Боже, оце ж таке зараз, коли я до синового шлюбу готуюся…

- Чув, чув. Передавайте мої поздоровлення.

- Артуре, якщо я можу якось…

- Не треба. До побачення.

Він натиснув на відбій, телефон замовк. Москаль відкинувся в кріслі.

Він ошукав тебе, використав твою дочку, хотів виставити за власні борги. Зараз же ти врятував його від в'язниці.

- Саме так.

Москаль покивав головою, звертаючись до темряви, що клубилась в кутках кабінету.

Тільки заради тих грошей з валізки?