- Бо я так думав, Артуре… Є, розумієте, одна така справа. До мене звернувся один знайомий, що шукає нетипового товару.

- Перетворююсь на слух.

Олександр Євгенович притишено почав пояснювати подробиці запланованої трансакції. Москаль слухав і, час від часу, притакував, зиркаючи на дещо нижчого від себе Ніколаєвського. Коли той схиляв голову, крізь рідіюче волосся було видно натягнуту шкіру в нього на тім'ї.

І застановив: а от як би компонувалася б там впускна діра від кулі.

☭

Молодий осетин по більшій мірі лежав на килимі. За межею перського чуда знаходилася ступня правої ноги, права рука і більша частина вмісту голови, що мальовничою плямою розприснулася по канапі і стінці за нею, зараз стікаючи вниз нерівними патьоками.

- Так на який хуй це вам було, Артуре Вікторовичу?

Полковник ФСБ покрутив головою, оглядаючи тіло.

Москаль байдужим поглядом дивився на слідчу групу, що крутилася по готельному конференц-залу. Міліціонери вже скінчили записувати його зізнання і робити фотографії, зараз же поволі чистили сцену для прибуття коронера[61], люди якого вже чекали в коридорі.

Артур вибив люльку в попільничку, почав набивати її знову.

- А що, я мав ворога народу живим відпустити?

- Артуре Вікторовичу, мені відомо, що у вас були проблеми з чурками, але…

- Та це ж ваххабіт, - вказав він цибухом на труп. – Такі, як він, наших хлопці у Грозному стріляють.

Майор багатозначно подивився на співробітника, який командував акцією. Той тяжко кивнув, крикнув своїм:

- Добре, всі звідсіля! Очистити сцену і не лазити тут! Назовні почекайте, геть, геть!

Вони залишилися лише вдвох: Москаль і Олексій Андрійович.