- З нагоди свята Великої Революції, товариші: ура!
- Ура! Ура! Ура! – повторив хор голосів, аж затряслися шибки в панорамних вікнах.
Стрелили корки, шампанське білим потоком полилося по піраміді з келишків, які відразу ж розібрали долоні: жіночі, стрункі, з пальцями в перснях та ненатурально довгими, червоними нігтями; і чоловічі, сукуваті і масивні, з важкими золотими перснями-печатками і широкими браслетами дорогих годинників на волохатих зап'ястях.
- Ну, Артуре Вікторовичу, поздоровляю. Визнаю, що ви собі справжній палац збудували.
Ніколаєвський підійшов ближче, підніс свій келишок. Артур викликав на обличчя відпрацьовану посмішку, цокнувся з ним кришталем і відпив ковточок.
- Так, це вимагало певної громадянської відваги, це правда, - підтвердив він. – Але було варто.
- Це вже з певністю. Я здивувався, Артур, коли мені прийшло запрошення.
- А що? Моя секретарка знову щось накрутила в прізвищах? От же сучка дурна… Я її покараю!
Ніколаєвський розсміявся, похлопав Москаля по плечу.
- Ні, ні… То означає, робіть з нею, що вам тільки заманеться. Але я думав, Артуре Вікторовичу, що ви до мене неприхильно налаштовані…
- Неприхильно?... Я? Ніколи б не насмілився, та і за що?
- Ну то про справу з моїм Дімкою і вашою Агатою. Там же декларації були…
- Немає про що говорити. Ну, не склалося у молодят! Силою ж ми їх до олтаря не затягнемо, правда?
Ніколаєвський покивав головою, змочив вуста в шампанському.