Адже чутки оббігали Москву з швидкістю блискавиці, тому про справу з осетинським терористом мало хто не чув. Голоси, звичайно ж, пов'язували якимось чином з тим і нинішнього господаря… А при оказії люди пригадали ще й колишній конфлікт поміж партнерами по бізнесу, якими вони тоді не стали, виплила теж справа зірваних заручин Дмитра Ніколаєвського з Агатою Артурівною.
А зараз сам Артур Вікторович був у нього на весіллі, тиснув руку нареченого, одночасно вручаючи йому в конверті авіаквитки і резервацію готелю на Багамах… Дуже красивий жест.
Наречений відкрив конверт, показав всім його вміст, подякував. Після цього Москаль підійшов до нареченої - привабливої, дрібної блондиночки, яка в своїй білій сукні з воланами виглядала наче принцеса з казки Діснея.
- Всього най, най, найкращого, моя красуня. – Потім поцілував її в обидві щоки, а потім, за польським звичаєм, в руку. – Щоб ти отримувала все, що є в житті найкращого. А це для тебе…
Ніколаєвський з сумішшю зворушення і побоювання дивився, як поляк надягає жінці його сина – зараз вже його дочці! – красиве кольє з щирого золота. Коли бізнесмен повернувся до хазяїна, той подав йому руку.
- Ну, Артуре Вікторовичу, скажу вам, я зворушений. Ви, я бачу, людина честі…
- Що було, то було. – Бізнесмен посміхнувся самими вустами. – Проведіть мене до брами?
Вони вийшли назовні, залишаючи за собою гриміти танцювальну музику і зал, що світився кольоровими вогнями. Автоматичні ворота відкрилися за сигналом пульту, Ніколаєвський протягнув руку.
- Дякую вам.
- То я дякую. – Москаль взяв його долоню, стиснув так, що той аж засичав, скривився. – Від усього серця.
Він відвернувся і рушив до автомобілів,що чекали з ввімкненими двигунами.
Ніколаєвський полегшено видихнув, дивлячись, як посіпаки Москаля вантажаться до чорних "лендровіерів". Влаштування кривавої різні на весіллі було б в стилі цього дивного поляка, який вже не раз став знаменитим своєю холоднокровною жорстокістю.
- Відкличте хлопців. Все стороною пройшло, даремно нервували, - впівголоса кинув він командирові охорони, що стояв за ним.
- Така служба, шефе. Вже віддаю накази.
- Олександре Євгенович! – Ніколаєвський вже входив в будинок, коли його наздогнав голос від брами. – Почекайте, Олександр Євгенович! Зовсім забув, в мене ж ще один подаруночок є.
Той повернувся, брама знову від'їхала вбік. Поляк подав йому загорнутий в газету пакунок.