Підпиши.

Раптом запалилися лампи, засвітили Олександрові просто в змучені очі. Він почув, як тютюновий дим пече і кусає здерте від крику горло, як нелюдськи болять викручені поворозами руки. Як потворно хочеться йому пити, як рвуть болем зірвані нігті на ногах. Раптом йому захотілося спати, він бажав відлетіти, піти, перестати бути…

Підпиши.

- Підпиши, - лагідний глос слідчого сплив наче мед з молоком на його скатований розум. Він нахилився і тремтячою рукою чітко виписав на нижній частині всіх аркушів: Ніколаєвський О.Є.

- Дякую вам, Олександр Євгенович.

Лампи несподівано згасли. Господар заморгав, щоб звикнути до синюватої напівтемряви свого кабінету. Надалі світився величезний екран, на якому маріонетки, затримані на половині руху плоті і пристрасті відігравали своє tableau vivant[65]. Москаль вийняв у нього з долоні авторучку, накрутив ковпачок, сховав до кишені.

- Дякую вам, Олександр Євгенович. Мій юрист пришле вам один екземпляр умови на прочитання. Передавайте мої поздоровлення молодій парі,- дійшов до Ніколаєвського голос, що віддалявся по коридору.

Тремтячими руками він взяв пульт, виключив телевізор. Потім закрив обличчя руками і гірко заридав.

ХІІІ АКТ

Рубльовське шосе, на переломі тисячоліть