- Марта… Марта.

- Так?...

- Марта. Вибач мене за все. Ти пробачиш мені коли-небудь?

Тиша.

- Марта?

- Я на місці.

- Марта, я… ніколи не переставав тебе…

- Артур, я вже мушу йти. Перепрошую тебе, насправді. Я і справді мушу. Ярек, хіба, плаче. Задзвони… задзвони завтра ввечері. Добре?

- Марто, але я тебе…

- Ввечері, дурненький. Па.

Клацнула відкладена слухавка, потім прозвучав короткий, уривистий сигнал закінченого з'єднання.

Артур Вікторович тяжко зітхнув, витер піт з чола і обіперся на стінку.

Не треба було цього робити. Це без потреби відкриє і твої, і її рани.

- Але ж зробив.

Сьогодні ввечері ти будеш сконцентрований на перемовинах. Перед тим трохи спусти пари. Танька і Юлія…

- Кінець з шльондрами.

То що, будеш жити мов чернець?