— Зачекай тут, — прошепотів Гаррі Герміоні. — Я все зроблю.

Знову залунав Фаджів голос:

— Рішенням Комітету знешкодження небезпечних істот гіпогрифа Бакбика засуджено до страти, яку призначено на вечір 6 червня…

Гаррі вистрибнув з-за дерева, перескочив через паркан на гарбузову грядку і підійшов до Бакбика. Намагаючись не кліпати, втупився в люте оранжеве око гіпогрифа і вклонився. Бакбик схилив до землі свої лускаті коліна і знову підвівся. Гаррі почав розв’язувати мотузку, якою Бакбик був припнутий до огорожі.

— …засуджено до страти через відтинання голови. Вирок виконає призначений Комітетом кат Волден Макнейр…

— Давай, Бакбику, — ледь чутно проказав Гаррі, — давай, ми тобі поможемо. Спокійно… спокійно…

— …про що засвідчують нижчезазначені… Геґріде, прошу підписатися…

Гаррі щосили потяг за мотузку, але Бакбик упирався передніми ногами.

— Ну, пора завершувати, — прокректав голос члена Комітету. — Геґріде, тобі краще залишитися тут…

— Ні, я… я хтів би бути з ним… аби він не почувався самотньо…

В халупі почулися кроки.

— Бакбику, ворушися! — зашипів Гаррі.

Гаррі відчайдушно шарпнув за мотузку, що обв’язувала Бакбикову шию, і гіпогриф нарешті зрушив з місця, невдоволено зашелестівши крильми. До лісу їм залишалося метрів зо три, але з задніх дверей Геґрідової хатини їх і досі було видно.

— Ще хвилиночку, Макнейре, — почувся голос Дамблдора. — Тобі теж потрібно підписатися.

Кроки в хатині зупинилися.

Гаррі знову потяг за мотузку. Бакбик клацнув дзьобом і пішов трохи швидше.

Герміонине бліде обличчя визирало з-за дерева.