— Нам треба звідси йти, — сказав, замислившись, Гаррі. — Мусимо бачити Войовничу Вербу, бо інакше не будемо знати, що діється.
— Гаразд, — Герміона ще міцніше вхопилася за Бакбикову мотузку. — Але не забувай: нас не повинні помітити…
Вони пішли узліссям Забороненого лісу. Пітьма дедалі густішала. Нарешті вони заховалися за густолистими деревами, крізь які виднілася Верба.
— Дивися, Рон! — вигукнув раптом Гаррі.
Темна постать перетнула галявину. Крик розпанахав тихе нічне повітря:
— Геть від нього… Геть!.. Скеберсе, до мене!..
І тут, мовби з повітря, з’явилися ще дві постаті. Гаррі дивився, як він і Герміона мчали за Роном.
Тоді побачив, як Рон кинувся на землю.
— Попався!.. Тпрусь, смердючий котяро!..
— Там Сіріус! — вигукнув Гаррі. З-під коріння Верби вискочив великий пес. Вони бачили, як він збив Гаррі з ніг, а тоді схопив Рона…
— Звідси все виглядає ще страшніше, правда? — Гаррі дивився, як пес затягує Рона під коріння. — Ой… глянь, мене щойно лупнула Верба… а тепер тебе… це
Войовнича Верба скрипіла й розмахувала гілками. Гаррі з Герміоною дивилися, як вони метаються то сюди, то туди, намагаючись дістатися до стовбура. І враз дерево завмерло.
— Це Криволапик натиснув на сучок, — сказала Герміона.
— І ось ми йдемо… — пробурмотів Гаррі. — Все, зайшли.
Тільки-но вони зникли, дерево знову захиталося. Неподалік почулися кроки: Дамблдор, Макнейр, Фадж і старенький член Комітету прямували до замку.
— Ого! Зразу, як ми спустилися в тунель! — вигукнула Герміона. — Ох,
— Тоді б з ним полізли і Фадж з Макнейром, — гірко усміхнувся Гаррі. — Можу закластися, що Фадж наказав би Макнейру стратити Сіріуса на місці…
Вони дивилися, як четверо чоловіків піднялися замковими сходами і зникли з очей. Кілька хвилин нічого не діялося. Тоді…