— Дивися! Люпин! — вигукнув Гаррі. Якась постать збігла кам’яними сходами і стрімко помчала до Верби. Гаррі глянув на небо — місяць заступали хмари.

Люпин знайшов на землі зламану гілку і тицьнув нею в сучок на стовбурі. Дерево завмерло, і він також зник між корінням.

— Жаль, що він не побачив плаща-невидимку, — зітхнув Гаррі. — Він десь там лежить…

Гаррі повернувся до Герміони.

— А що, як я збігаю його заберу?! Тоді Снейп не зможе його вдягти і…

— Гаррі, нас ніхто не повинен бачити!

— Як ти так можеш? — люто спитав він Герміону. — Стояти й дивитися на це все?.. Я все ж побіжу…

— Гаррі, не смій!

Герміона дуже вчасно схопила його за мантію. Тієї миті долинув гучний спів. То Геґрід з величезною пляшкою в руці шкандибав до замку нетвердою ходою і виспівував на всю горлянку.

— Бачиш? — зашепотіла Герміона. — Бачиш, що могло статися? Нам не можна нікому потрапляти на очі. Бакбику, ні!

Гіпогриф знову поривався до Геґріда. Гаррі з Герміоною ледве його стримували, дивлячись, як Геґрід, похитуючись, чалапає до замку. Невдовзі він зник. Бакбик перестав пручатися. Голова його сумно похилилася.

Не минуло й двох хвилин, як ще раз відчинилися замкові двері, з них вискочив і помчав до Верби Снейп.

Гаррі аж зціпив кулаки, коли побачив, як той зупинився біля дерева й роззирнувся довкола. Снейп угледів плаща-невидимку і підняв його з землі.

— Не чіпай його своїми брудними руками! — ледь чутно прохрипів Гаррі.

— Цс-с!

Снейп ухопив ту саму гілляку, що й Люпин, торкнувся сучка й, накинувши плаща, зник.