— Ти випробовуєш мій терпець, Луїзо.

— Бідолашний мій Елліоте, мав би ти дорослу дочку, то знав би, що легше впоратися з норовистим бичком. А вже збагнути, що в неї діється в душі… ні, краще прикинутися наївною старою простачкою, бо за кого ж іще вона мене має!

— Але ти хоч говорила з нею про все це?

— Пробувала. А вона засміялася мені в вічі й сказала, що їй справді нічого розповісти.

— Як вона, дуже спантеличена?

— Чи я знаю? Можу тільки сказати, що їсть вона з апетитом і спить, як дитина.

— Ой, згадаєш мої слова: якщо ти й далі так їм попускатимеш, утечуть вони одного чудового дня світ за очі, там повінчаються, не сказавши й півслова нікому.

Місіс Бредлі дозволила собі усміхнутись.

— Тебе повинна втішити думка, що нині ми перебуваємо в країні, де незаконні зв’язки всіляко заохочуються, а на шляху до шлюбу повно різних перешкод.

— Так і має бути. Шлюб — справа серйозна. На ньому засновується благополуччя родини й міць держави. Але престиж шлюбу можна зберегти лише тоді, коли позашлюбні стосунки не тільки заохочувати, але й санкціонувати. Проституція, бідолашна моя Луїзо…

— Годі, Елліоте, — урвала його місіс Бредлі. — Мене не цікавлять твої погляди на соціальну й моральну цінність перелюбства, яке б воно не було.

І тоді Елліот висунув план, що мав покласти край нескінченному спілкуванню між Ізабеллою та Ларрі, яке так вражало його почуття доброзвичайності. Паризький сезон завершувався, і всі кращі люди ладналися їхати на води чи в Довіль, перш ніж роз’їхатися на залишок літа по своїх родових замках в Турені, Анжу чи Бретані. Елліот зазвичай виїжджав до Лондона наприкінці червня, проте його родинні почуття були такі сильні, а любов до сестри й небоги така щира, що на догоду їм він був уже ладен пожертвувати собою і пожити в Парижі навіть тоді, коли в Парижі не лишиться нікого з вартих уваги людей; і тут, як на те, йому випадає чудова можливість і людям добро зробити, й себе не скривдити. От він і запропонував місіс Бредлі, щоб усім їм трьом негайно поїхати в Лондон, де сезон ще в розпалі й де нові інтереси та нові знайомства відволікли б Ізабеллині думки від її двозначного становища. А в газетах якраз писали, що в британській столиці нині перебуває найкращий лікар, що лікує діабет, і місіс Бредлі захотіла йому показатись, — от і є розумне пояснення, чому вони їдуть так раптово, і хіба ж це не переконає Ізабеллу, навіть коли б їй не хотілось розлучатися з Парижем. Місіс Бредлі цей план сподобався. Вона стомилася потерпати за Ізабеллу, не розуміючи, справді дочка безтурботна й весела, а чи скривджена, розгнівана, смутна і тому бадьориться, щоб приховати свої страждання. Місіс Бредлі могла тільки погодитися з Елліотом: так, Ізабеллі корисно буде побачити нових людей та нові місця.