Елліот зараз же засів за телефон і, коли Ізабелла, пробувши з Ларрі день у Версалі, повернулася додому, вже міг поділитися з нею новиною, що славетний лікар згодився прийняти її матір через три дні, що номер «люкс» у «Кларіджі» замовлено й післязавтра вони вирушають. Місіс Бредлі уважно стежила за дочкою, поки Елліот трохи самовдоволено сповіщав їй новину, але Ізабелла й бровою не повела.

— Ой, матусю, яка я рада, що ти втрапиш до того лікаря! — вигукнула вона із звичайною своєю поривністю. — Ти нізащо не повинна пропустити таку нагоду. І Лондон побачити — це ж так чудово. А довго ми там пробудемо?

— Повертатися до Парижа буде вже нічого, — сказав Елліот. — За тиждень тут жодної живої душі не буде. Я хочу, щоб ви пожили у мене в «Кларіджі» до кінця лондонського сезону. В липні завжди буває кілька великих балів, ну й, крім того, є, звісно, Вімблдон. А потім гудвудські перегони й регата в Каусі. Я певен, що Еллінгеми залюбки запросять нас на свою яхту, а Бантоки завжди беруть з собою велику компанію до Гудвуда.

Ізабелла була в такому захваті, що місіс Бредлі заспокоїлась. Не схоже було, щоб вона хоч подумала про Ларрі.

Елліот тільки встиг розповісти мені все це, як прийшли мати з дочкою. Минуло понад півтора року, відколи я їх бачив востаннє. Місіс Бредлі трохи схудла, обличчя її обрезкло ще більше; вигляд вона мала стомлений і аж ніяк не здоровий. Зате Ізабелла просто цвіла. Її яскраві рум’янці, пишні каштанові коси, сяйливі карі очі, чиста шкіра — все це зливалося в один образ такої радісної юності, такого втішання життям, що хотілося, раз глянувши на неї, сміятися від захвату. Сам не знаю чому, вона навіяла мені трохи недоладне порівняння з грушею, золотавою та соковитою, що допіру поспіла й так і проситься, щоб її з’їли. Вона випромінювала тепло; здавалося, простягни руку, й воно тебе зігріє. Вона начебто трохи повищала — чи то від високих підборів, чи то кравчиня так вправно пошила їй сукню, щоб приховувала її молодечу повноту; і трималася вона з природною грацією дівчини, що змалку займається спортом на свіжому повітрі. Одне слово, була вона надзвичайно зваблива молода особа. На місці її матері я б вирішив, що пора, якраз пора видати її заміж.

Радіючи нагоді хоч трохи віддячити за гостинність, якою місіс Бредлі обдарувала мене в Чикаго, я запросив їх усіх до театру і ще — згодом поснідати в ресторані.

— Ви з цим не баріться, мій друже, — застеріг Елліот. — Я вже сповістив моїх друзів, що ми тут, і гадаю, що скоро в нас не буде вільної години до самого кінця сезону.