— Це дотепна теорія, Ларрі, тільки щось не дуже вона втішна.

— Та не дуже, — всміхнувся він. — На її користь можна сказати хіба таке: якщо дійшов висновку, що ось це неминуче, то змирися, мужньо знеси — так буде найкраще.

— Які ж у вас тепер плани?

— Я маю тут закінчити одну роботу, а тоді повернуся до Америки.

— І що ви там робитимете?

— Житиму.

— Як?

Він відповів незворушно, але в очах у нього блиснула пустотлива іскринка — він-бо знав, яка несподівана буде для мене його відповідь.

— Сповідуючи спокій, терпимість, співчуття, безкорисливість і здержливість.

— Високі настанови, що й казати, — відгукнувся я. — Але навіщо здержливість? Ви ж молода людина. Чи розумно притлумлювати в собі те, що поряд із голодом є найдужчий інстинкт людини як біологічної істоти?

— Щодо цього, то мені пощастило: для мене статеве життя завжди було більше втіхою, ніж потребою. Із власного досвіду знаю, яка абсолютна слушність у твердженні індійських мудреців, що цнота більш за все сприяє зміцненню сили духу.

— А мені здавалось, що мудрість полягає в тому, щоб урівноважити вимоги тіла й вимоги духу.

— Саме цього ми на Заході й не вміємо, як стверджують індуси. На їхню думку, ми, з усіма нашими незліченними винаходами, з нашими фабриками й машинами і всім, що вони виробляють, віддавна шукаємо щастя в матеріальних цінностях, в той час як істинне щастя не в них, а в цінностях духовних. І ще вони вважають, що обраний нами шлях веде до загибелі.

— І невже Америка уявляється вам підходящим місцем, де застосовувати б оті чесноти, що ви їх перелічили?

— А чом би й ні? Ви, європейці, нічого не знаєте про Америку. Через те, що ми наживаємо великі багатства, ви гадаєте, що ми тільки гроші й цінуємо. Де там ми їх цінуємо! Ми їх як маємо, то зараз же й витрачаємо — до ладу чи й не до ладу, але витрачаємо. Гроші для нас ніщо, це просто символ успіху. Ми — найбільші в світі ідеалісти; особисто я вважаю, що ідеали у нас не ті, що треба. Особисто я вважаю, що не може бути для людини вищого ідеалу, ніж самовдосконалення.

— Так, це благородний ідеал.

— То хіба не варто бодай спробувати його досягти?

— Але невже ви уявляєте собі, що ви сам-один зумієте хоч якось вплинути на такий неспокійний, невгамовний, беззаконний, геть індивідуалістичний народ, як американці? Та це все одно, як коли б ви взялися голими руками стримати течію Міссісіпі.

— Попиток — не збиток. Хтось один та вигадав колись колесо. І закон тяжіння відкрила одна людина. Ніщо не минає безслідно. Киньте у ставок камінь — і вже всесвіт трохи не той, що був досі. Помиляються ті, хто думає, ніби життя індійських праведників нікчемне. Вони — зорі серед пітьми. Вони носії ідеалу, який підносить дух їхніх ближніх; простим людям його, може, й не досягти ніколи, та вони той ідеал шанують, він справляє благотворний вплив на їхнє життя. Коли людина стає чистою і досконалою, вплив її особистості дедалі поширюється довкола, й ті, хто шукає правди, звісно ж, тягнуться до неї. Можливо, коли я вестиму таке життя, яке сам собі намітив, то воно вплине на інших, хай навіть цей вплив буде не більший, ніж кола на воді від кинутого каменя; але за першим колом виникне друге, а далі й третє, і хто зна, може, бодай кілька душ збагнуть, що мій спосіб життя веде до спокою і щастя, і тоді вони, у свою чергу, почнуть научати інших того, що перейняли у мене.