— Андрію, ти чуєш мене?

— Так, — скривився від болю й підняв руку, — я тебе чую, — узяв із табуретки, яка стояла біля дивана, воду та підніс до уст.

— Я б цю сволоту Герцеля порішив.

— До чого тут він? Не він, це б зробив хтось іншій. Все було сплановано, Максиме, і ти це знаєш не гірше за мене. За цим стоїть Ерлюк, а хто його тримає за яйця, тобі не треба говорити, — зробив кілька ковтків і затих.

— Вони вкрали в нас час. Ще день-два, і ми б вигадали, як подати людям цю інформацію. Ерлюк змусив нас відігруватися й виправдуватися. Адже всі думають, що ми свідомо приховували правду. Так виходить, що ми брехуни.

— Максиме, коли вибори? — повернув до нього головуй облизав пошерхлі губи.

— За рік.

— Тепер вони будуть значно раніше. І повір мені, це тільки початок. Хіба ти не розумієш? Вони просто прибрали мене з дороги й максимально наблизили бажану мить. Ерлюк добре розуміє, що, протримайся я при владі ще рік, він утратить усі свої заводи та підприємства в Україні, а з ним — і його хазяї. Я тільки не думав, що вони завдадуть удару так швидко.

— Андрію, якщо тебе послухати, — устав із крісла і ступив кілька кроків, підійшов до столу, — то може здатися, що ти вже склав зброю. Ти не хочеш боротися?

— Я мав розмову з тим завлабораторії, Шавло його прізвище, чи як? Так от, — дивився в стелю і говорив тихо, було видно, що йому важко вимовляти ці слова, — він мене попередив: подолати цю хворобу неможливо. Те, чим мене інфікували, має всі ознаки хвороби Хансена, але це щось зовсім інше. Він запевнив, що подібне бачить уперше. Жити мені залишилося кілька тижнів або ще менше. Я не казав про це нікому: ані тобі, ані рідним, і ти їм не кажи, я не хочу зайвих сліз. Я лідер, і помирати мушу як лідер. Мене зараз цікавить зовсім інше — що буде після мене.

— Не кажи цього, Андрію, відвеземо тебе в Ізраїль, і там вилікують, я знаю, там вилікують, — запалив цигарку, потім кинувся був гасити, він знав, що президент не любить, коли палять у його присутності.

— Пали собі, мені байдуже, — помовчав. — Вони мають кандидата на моє місце, Ян Урманіс, віце-прем'єр. Я знаю більше: він і кілька людей, лояльних до нього і Ерлюка, зберуться сьогодні вночі на дачі в Мирческу, це недалеко від Києва. Там буде Оргус, ти знаєш Оргуса. Він запише на плівку все, про що там говоритимуть. І повір, коли я одержу цю плівку, у мене стане на один убивчий козир більше. І коли я піду цією картою, от вони здивуються, — засміявся й раптово стих. — Під ними все: парламент, Кабмін, силовики, у мене — хіба армія й «Альфа». Оце і все, що я маю. Преса також не моя. Хіба там один канал та дві газети. Так що йди спати, Максиме, завтра зранку Оргус привезе плівки, і я почну війну за мою, за нашу країну. І в такій війні можна буде й померти, у такій війні не страшно померти, а отак, ні за що і не знаючи, що буде після тебе, не завдавши жодного удару, — ні, так лідери не повинні вмирати. Все, я хочу спати, йди. — Мащенко накрився ковдрою і вимкнув світло, Максим Галаган тихо вийшов із кімнати і, попрощавшись зі схвильованою дружиною, сів у авто й помчав до Києва. Була друга ночі, і до цього вирішального ранку залишалося всього якихось кілька годин.