— Це було дуже важко, — продовжив Ґолдман тремтячим голосом. — Важко для нас усіх. Найгірше, мабуть, для Рейчел — вона була там, коли померла Зельда, — але важко і мені з Дорі. У Дорі ледь не трапився нервовий зрив…

«А що трапилося з Рейчел, як гадаєте? — хотілося закричати Луїсу. — Гадаєте, у дитини не може трапитися нервовий зрив? Навіть через двадцять років вона тремтить від однієї згадки про смерть. А тут трапляється таке. Весь цей жах. Просто диво, що вона зараз не в якійсь йобаній лікарні отримує вітаміни через крапельницю. Не говори мені про те, як важко було тобі та твоїй дружині, покидьку».

— Коли Зельда померла, ми… Гадаю, ми почали надто опікати Рейчел… завжди намагалися захистити її… щоб вибачитися. Вибачитися за проблеми з її… сном… на довгі роки по тому. Вибачитися за те, що нас не було тоді з нею.

Так, старий дійсно плакав. Ну навіщо ж він плакав? Тепер Луїсові було куди складніше триматися своєї абсолютної ненависті. Складніше, але все ще можливо. Він навмисно викликав у пам’яті образ Ґолдмана, коли той витягував з кишені піджака свою чекову книжку… та раптом він побачив на задньому плані Зельду Ґолдман, невпокоєного привида на смердючому ліжку. Її витягнуте бліде обличчя, сповнене злістю та болем, вигнуті та скрючені руки… Привид Ґолдманів. Оз, Вевикий і Гвізний.

— Будь ласка, — попросив він. — Будь ласка, містере Ґолдман. Ірвіне. Більше ні слова. Давайте не погіршувати все ще більше, гаразд?

— Я вважаю, що ти хороша людина і я помилився, недооцінюючи тебе, Луїсе. Послухай, я знаю, що ти думаєш. Чи ж я дурний? Ні. Дурний, але не настільки. Ти думаєш, я кажу все це, бо отримую те, що хочу, те, що намагався колись купити у тебе… Але… Присягаюся, Луїсе…

— Ні слова більше, — м’яко зупинив Луїс. — Я більше не можу… Я справді більше не можу, — його голос також тремтів. — Гаразд?

— Гаразд, — відповів Ґолдман і зітхнув. З полегшенням, як здалося Луїсові. — Та дозволь мені ще раз сказати, що я вибачаюся. Ти не зобов’язаний приймати мої вибачення, однак я зателефонував, аби сказати саме це. Луїсе, вибач, будь ласка.

— Гаразд. — Луїс заплющив очі. Голова розколювалася. — Дякую, Ірвіне. Ваші вибачення прийнято.