Вона сумно посміхнулася:

— Ти завжди був поганим брехуном, Лу.

Він знову запротестував, та вона обірвала його.

— Еллі наснилося, що ти помер, — мовила вона. — Минулої ночі. Вона прокинулася в сльозах, і я пішла до неї. Поспала з нею дві чи три години і повернулася до тебе. Вона казала, що в її сні ти сидів за кухонним столом з розплющеними очима, та вона точно знала, що ти мертвий. А ще казала, що чула, як кричав Стів Мастертон.

Луїс налякано глянув на неї.

— Рейчел, — врешті озвався він. — У неї щойно помер братик. У таких випадках нормально бачити сни, де інші члени родини…

— Так, я саме так і пояснила це для себе. Але те, як вона це переказувала… було схоже на пророцтво. — Вона стиха розсміялася. — Або ж мені так здалося.

— Так, мабуть, — погодився Луїс.

«Це було схоже на пророцтво».

— Ходімо спати зі мною, — попросила Рейчел. — Дія «Валіуму» завершується, а я не хочу пити ще одну таблетку. Але мені страшно… Мені сняться жахіття…

— Жахіття? Про що?

— Про Зельду, — пояснила вона. — Останні кілька ночей, після смерті Ґейджа, варто мені заснути, як Зельда вже тут. Вона каже, що прийшла по мене, що цього разу вона до мене добереться. Вони з Ґейджем доберуться до мене за те, що я дозволила їм померти.

— Рейчел, це…

— Я знаю. Просто сон. Цілком нормальний. Та ходімо спати зі мною. Прожени ці сни, якщо зможеш, Луїсе.

Вони лежали в темряві, пригорнувшись одне до одного.

— Рейчел, ти ще не спиш?

— Не сплю.

— Можна я щось у тебе запитаю?