Жиропа Гоґан, сім-до-одного, аутсайдер конкурсу через вік і недосвідченість, запихувався, мов одержимий. Його щелепи зі швидкістю автоматної черги перемололи верхню скоринку (за правилами конкурсу, з’їсти потрібно було лише верхню скоринку пирога, не нижню), і коли вона зникла, він так голосно втягнув губами повітря, наче промисловий пилотяг запрацював. Ще мить — і його голова зникла в тарелі з пирогом. А за п’ятнадцять секунд він знову вигулькнув і показав, що доїв. Вимащені у чорничний сік лоб та щоки робили його схожим на актора в менестрель-шоу[144]. Він справді доїв — доїв тоді, коли легендарний Білл Тревіс захом’ячив лише половину свого пирога.

Під стримані оплески приголомшеної юрби мер оглянув Жиропин таріль і оголосив, що він доволі чистий. І поставив перед лідером наступний пиріг. Пиріг конкурсного розміру Жиропа поглинув за сорок дві секунди. То був абсолютний рекорд.

На другий пиріг він накинувся ще несамовитіше. Голова ходила ходором, мняцкала м’якою ягідною начинкою, і Білл Тревіс із пересторогою глянув на нього, беручись до другого пирога. Згодом він розказував своїм друзям, що вперше з п’ятдесят сьомого року відчув себе на справжньому конкурсі: тоді Джордж Ґамаш за чотири хвилини зжер три пироги й умить знепритомнів. І, за власними словами, Білл уже й не знав, хто проти нього: хлопчик чи демон. Та потім згадав про гроші, які поставив, і з подвоєною силою вгризся зубами в пиріг.

Однак, якщо Тревіс подвоїв зусилля, то Жиропа їх потроїв. Чорниці розліталися з другого тареля навсібіч і бруднили скатертину, роблячи її потроху схожою на картину Джексона Поллока. Чорниці були у нього скрізь: у волоссі, на слинявчику, стирчали, приклеєні на лобі, неначе в агонії зосередженості він замість поту став виділяти чорниці.

— Усе! — закричав він, піднімаючи голову від другого тареля. Білл Тревіс ще навіть не доїв скоринку на другому пирозі.

— Хлопче, пригальмуй трохи, — пробурмотів Гіззонер. (Він сам поставив на Білла Тревіса десять доларів.) — Якщо хочеш дійти до кінця, треба відпочивати між підходами.

Але Жиропа наче й не чув. Зі спритністю божевільного він вгородив зуби в третій пиріг і рухався блискавично швидко. А тоді…

Але тут я мушу ненадовго урватись і розказати вам, що вдома у Жиропи Гоґана в аптечці стояла порожня пляшечка. Раніше вона була на три чверті заповнена перлисто-жовтою касторовою олією — і немає у світі більш погибельної рідини, яку добрий Господь у Своїй нескінченній мудрості послав би на землю. Усю ту пляшечку Жиропа спорожнив сам, до краплинки випив й вилизав шийку. Рот у нього кривився, у животі кисло бурчало, а в голові снувалися думки про солодку помсту.