Чак Дей, котрому дісталася щедра порція подаруночка-сюрпризу від Білла Тревіса, виригав собі на черевики й зачудовано на них закліпав, бо добре розумів, що тепер їм гаплик — таке з замші не відмивається;

Джон Віґінз, директор Ґретнянської початкової школи, розтулив синього рота й докірливо промовив: «Послухайте, припиніть це неподо… БУЕЕЕ!» Проте слід віддати йому належне: як вихована людина, що обіймає високу посаду, він зробив це собі на таріль.

Гіззонер Шарбонно, котрий зненацька опинився не на конкурсі з поїдання пирогів, а в лікарні серед хворих на шлунковий грип, розтулив рота, щоб зупинити все це дійство, і забекав увесь мікрофон.

— Господи Ісусе, урятуй нас! — простогнала Сильвія Додж, але тут її вечеря: смажені молюски, капустяний салат, кукурудза (з двох качанів) і щедра порція шоколадного торта Мюріель Гарринґтон, — збунтувалася, блискавкою рвонула крізь запасний вихід і мокро вихлюпнулася на мерів піджак від Роберта Гола.

Жиропа Гоґан, чиє юне життя сягнуло свого апогею, радісно оглядав із височини сцени юрбу. Блювотиння було скрізь. Люди п’яно кружляли довкола, тримаючись за горло й мляво бекаючи. Повз сцену, шалено дзявкаючи, пробіг чийсь пекінес, і якогось чоловіка у джинсах і шовковій сорочці а-ля ковбой вивернуло на нього суцільним потоком, у якому собака мало не захлинувся. У місіс Броквей, дружини методистського пастора, вирвався довгий басовитий звук рефлексу, і її знудило потоком перетравленого ростбіфа, картоплі-пюре та яблучного пирога. Причім пиріг мав такий вигляд, наче до свого несподіваного виходу назовні був досить-таки смачним. Джеррі Мейтинґ, котрий прийшов помилуватись, як його механік іде зі сцени, знову зірвавши лаври, вирішив, що пора вшиватися нахрін із цієї психушки, але встиг пройти лише п’ятнадцять ярдів, а потім перечепився через червону машинку якоїсь дитини й усвідомив, що сидить у калюжі теплої жовчі. Джеррі знудило собі на коліна, і, як потім він розказував людям, він був безмежно вдячний провидінню за те, що змусило його того дня надіти комбінезон. А міс Норман, учителька латини та основ англійської граматики з Ґретнянської старшої школи, у пориві добропристойності виблювала собі в сумочку.

І все це зі сцени погідно роздивлявся Жиропа. На його обличчі панував спокійний просвітлений вираз, у шлунку раптом стало дуже затишно, наче в ньому розливався теплий бальзам, бальзам, дії якого він може більше ніколи й не дізнатися. То було відчуття повної і цілковитої сатисфакції. Він підвівся, узяв із тремтячої руки мера Шарбонно трохи липкий мікрофон і сказав…