— Я… можна вас пригостити?

— З якого це дива? Ти з поліції?

Запитання ошелешило його. Не пощастило йому їх обманути. Він вирішив грати відкрито.

— Я шукаю Лейлу.

— Яку Лейлу?

— Просто Лейлу.

— Ти її знаєш?

— Ні. Та мені про неї казали.

Клеопатра ніжно всміхнулася йому.

— А ось вона.

Шаплен обернувся і побачив у дверях те саме обличчя, яким милувався на світлинах у Сашиній теці. Сьогоднішній її імідж не мав нічого спільного з гожою дівчиною з дошки пошани. Під пахвою чимала сумочка від «Шанель», плащ із хутряним коміром накинутий на невинну білу муслінову сукню. Це вбрання юної дівчини було гострим контрастом із жагучими хвилями сексуальності, що плинули від її зграбного тіла.

— Лейло, та ти справжнісінька зірка! — вигукнула Клеопатра. — Тебе ось хлопчина шукає.

Та зареготалася.

— Оце клас, любцю!

Вона всміхнулась і в загонистому реверансі нахилилася до Шаплена. Її декольте подіяло на нього мов удар кулаком.

— Що ти хочеш, дитинко?

Вона звела плечима, і її перса заколихалися.

— Хто мене шукає, — протуркотіла вона, цьомнувши його у вухо, — той і знаходить мене.

Шаплен спробував ковтнути слину. Марно. Поміж ногами спалахнула пожежа. Яйця мало не луснули. Він на превелику силу уявляв собі таке створіння на Сашиних вечірках. Мабуть, чоловіки шикувалися в чергу, чекаючи, аж доки вона заглитне їх, мов гадюка жабу.

— Я хочу побалакати з тобою про Медіну, — твердо відказав він.