Усмішка згасла на її обличчі. Вона випросталася. Шаплен підвівся і глянув їй у вічі. Зблизька тіні під її очима просто-таки відразу вражали. Дві фіолетові риски розпалювали гарячковий блиск її райдужних крайок.

— Де Медіна? Що з нею сталося?

— А йди ти… Це не моє діло.

— Ходімо побалакаємо десь у тихій місцині.

— Ти що, з глузду зсунувся, дурню?

— У мене пістолет.

Вона зиркнула на його ширіньку й усміхнулася.

— Та бачу вже!

— Я не жартую.

Вона недовірливо дивилася на нього. Зухвалість її умить вивітрилася. Її приятельки здивовано дивилися одна на одну.

— Чим ти приїхала? — запитав він тоном поліцая.

— Своїм автомобілем.

— Де він?

— На паркувальному майданчику, вулиця Франциска І.

Голос її звучав шорстко й уривчасто. Від сексуальності й сліду не лишилося, наче з її душі стерли всю косметику. Не зводячи з неї очей, Шаплен кинув сто євро на столик, за яким сиділи дівчата.

— Пригощаю.

І кивнув на двері.

— Гайда.

— Можна запалити?