— Ти вже не носиш окулярів?

— Та ні. У мене тепер лінзи. Окуляри надто вже сексуальні.

Кожна їхня фраза вражала його. Йому бракувало досвіду Ноно. І водночас у тій їхній манері змішувати в одному шейкері секс, гроші та наївні сподівання було щось зворушливе.

— Треба попудрити носа.

Шаплен зиркнув через плече і побачив зі спини тендітну постать у темному єдвабному корсажі, що переходив у широку спідницю з чорного тюлю. Навіть зі свого місця він чув, як сопе це диво. Пудра, що про неї згадали, не мала нічого спільного з косметикою.

— Була на вечірці у принца?

— Якого принца?

Дівчата знову балакали.

— Та не знаю, як його звати. З Еміратів.

— А мене ніхто не запрошував… — спохмурніла друга.

— Там була одна з Росії, то, скажу тобі, я ще не бачила такої лярви. Зі шкури вилузувалася, аби бути першою.

— Першою?

— Усі послуги надала за три тисячі євро. А ми потім цілу ніч старалися, щоб у нього знов устав…

Новий вибух реготу. Він замовив собі ще шампанського. Треба було б пригостити дівчат, та йому було не по собі. Що ж, Ноно вже назавжди в минулому.

Панна Коко повернулася вистрибом. І спереду гарна, і ззаду. Зморене личко під чорною шапкою кіс, підстрижених під Клеопатру, випромінювало якусь тваринну зграбність. Якщо придивитися, було помітно, що дурман уже нівечить її: щоки позападали, очі попровалювалися — та врода її, підкреслена темним і заразом сяйливим макіяжем, ще брала гору.

Порівнявшись із Шапленом, вона зупинилась і всміхнулася йому.

— Що, слухаєш, про що ми балакаємо?

— Прошу?

— Годі вже дурника корчити, ти мало в’язи не скрутив, як підслуховував.

Він силувано всміхнувся.