— Ешлі, — відповів я. — А як хочеш назвати мене шулером, скажи це відверто, вголос. Тоді я обійду цей стіл, схоплю тебе, перш ніж встигнеш втекти, і виб’ю з тебе всі шмарклі.

— На моєму поверсі ніхто ні з кого шмарклів не вибиватиме! — різко озвався від дверей Дірка, та ніхто не звернув на нього уваги. Всі дивилися на нас із Ронні.

— Я тебе шулером не обзивав, а просто спитав, хто роздавав, — сказав Ронні. Я майже бачив, якого зусилля йому коштувало опанувати себе, проковтнути пігулку, що я йому згодував, і при цьому посміхнутися. Однак у його очах стояли сльози люті. Очі ці, великі та світло-зелені, були єдиним, що скрашувало зовнішність Ронні. Під мочками вух то напиналися, то розслаблялися жовна. Ніби по обидва боки обличчя билися серця-близнюки. — Та мені до дупи: побив мене на десять очок. П’ятдесят центів, подумаєш, велике, нахер, діло.

Я не був зіркою школи, як Скіп Кірк. Поза навчанням тільки дискусійний клуб та атлетика, і ще ніколи в житті я не погрожував нікому вибити з нього всі шмарклі, але мені здалося, що для початку Ронні цілком годився, і, Бог свідок, я б так і вчинив. Думаю, всі інші теж це збагнули. У кімнаті вирував юнацький адреналін, ми відчували його запах, майже на смак. Якась частка мене — велика частка — хотіла, щоб Ронні мене ще якось зачепив. Ця частка хотіла його відчухрати, натовкти так, щоб і на дупу не сів.

На столі з’явилися гроші. Дірка ступив крок вперед, насупився ще грізніше, але не сказав нічого, у всякому разі, на цю тему. Натомість запитав, чи є тут той, хто вимазав його двері кремом для гоління, чи такі, що знають, хто це зробив. Ми всі озирнулися на нього і побачили, що Стоук Джонз став у дверях, коли Дірка зайшов досередини. Стоук висів на милицях, спостерігаючи за нами кмітливими очима.

На мить запала тиша, а тоді Скіп поцікавився:

— Девіде, а ти впевнений, що не вимазав їх сам, розгулюючи уві сні?

Слова привітав вибух сміху і тепер настала черга Дірки червоніти. Рум’янець розлився від шиї, поповз угору по щоках і чолі аж до коренів його коротенької стрижки. Гомосексуальні зачіски «Бітлів» були не для Дірки, щира вам вдячність.

— Передайте всім, що буде краще, якщо це більше не повториться, — наказав Дірка, несвідомо жалюгідно наслідуючи Боґарта. — Я не дозволю насміхатися над своїм авторитетом.

— Та пішов ти, — пробурмотів Ронні. Він зібрав карти і невтішно їх перемішував.

Дірка трьома велетенськими кроками перетнув кімнату, схопив Ронні за плечі його сорочки з емблемою «Ліги плюща» і потяг догори. Ронні скочив сам, щоб сорочка не розірвалася. Хороших сорочок у нього було мало. Як і в нас усіх.