— Ще ні, — відповіла Емма. — Але ми продовжимо розпитувати, Г’ю. Скрізь, де будемо.

— Окей, — промовив він тихо. — Дякую, — і поклав слухавку.

Я сховав мобільник. Емма обернулася до заднього сидіння, скорчивши на обличчі похмуру міну.

— Не дивись на мене так, — сказав Єнох. — Фіона була дивовижна, мила дівчина. Але вона мертва. І якщо Г’ю не може цього прийняти, це не наша вина.

— Ми все одно мали спитати, — докинула Бронвін. — Ми б могли спитати у «Фламінго» та в Порталі…

— І відтепер та надалі будемо питати, — пообіцяв я. — І якщо виявиться, що вона дійсно мертва, то ми принаймні зможемо сказати, що виконали прохання Г’ю.

— Згодна, — сказала Емма.

— Згодна, — сказала Бронвін.

— А! — сказав Єнох.

— Наш план обговорювати будемо? — запитав Мілард, котрий вирізнявся умінням майстерно міняти тему розмови, коли ситуація ставала надто емоційною.

— Офігенно класна ідея! — зауважив Єнох. — Я й не знав, що в нас є план.

— Ми йдемо до школи, — нагадала Бронвін. — Щоб знайти дивного, котрий у небезпеці, та допомогти йому.

— А, точно! Я й забув, що в нас уже є прекрасний детальний план. І про що я думав?

— Тепер я вже знаю, коли ти застосовуєш сарказм, — сказала Бронвін. — Як-от зараз. Правда?

— І зовсім ні! — саркастично заявив Єнох. — Отже, усе буде дуже просто. Ми заходимо до цієї школи, де ніколи не були раніше, та питаємо в усіх, кого зустрінем: «А скажіть-но, дітки, чи не знаєте ви якихось дивних людей? Чи ніхто тут, бува, не проявляв останнім часом якихось дивних здібностей?» І рано чи пізно ми його знайдемо.

Бронвін похитала головою:

— Єноху, це схоже на поганий план.

— Він застосовує сарказм, — підказав Мілард дівчині.

— Ти ж сказав «зовсім ні»! — ображено крикнула Бронвін Єноху.

А тим часом ранкова година пік почала захаращувати хайвей. Прямо переді мною вклинилася довжелезна вантажівка-фура, і я мав різко скинути швидкість, а потім вона, завершуючи маневр, іще і обдала нас хмарою чорного диму. Ми з Мілардом закашлялись. Я підняв скло у віконці зі свого боку.