— Я також зморена, — озвалася Бронвін. — У мене в голові каша.

— У мене теж, — додав я.

Бронвін запропонувала мені термос із кавою, що дав нам Пол, — досі напівповний, тільки давно як холодний, — але я не переварював уже навіть його вигляду. Я в цю мить був одночасно і збудженим, і стомленим, а кава робила мене просто надто нервовим. Ми майже без зупинок їхали більше ніж добу, і я почувався, наче розсипаюсь на запчастини.

Та ось ми почули шкільний дзвоник. За тридцять секунд парадні двері розчахнулися і назовні ринув потік учнів. Іще за кілька секунд подвір’я школи та все навколо заповнилося підлітками.

— Це наш шанс, — обізвалася Бронвін. — Хтось із них виглядає дивним?

По тротуару повз нас пройшов хлопець із фіолетовим ірокезом на голові, а слідом за ним дівчина в брюках із сильно заниженою лінією промежини та полуботках армійського крою, вкритих різнокольоровим рослинним орнаментом. А потім іще десь сотня інших дітей зі своїми власними фантазіями в стилі та одязі.

— Так, — відповіла Емма на запитання. — Усі вони.

— Гадаю, це марна справа, — сказав Єнох. — Якщо той, кого ми шукаємо, перебуває в небезпеці, то він наляканий, а раз він наляканий, то спробує з іншими злитися, а не виділитись.

— А-а, то ми шукаємо того, хто виглядає підозріло звичайно, — зробила висновок Бронвін. — Надто звичайно.

— Ні, ідіотко, я мав на увазі, що на око ми не знайдемо нікого взагалі. Які є ще ідеї?

Протягом наступної хвилини повз нас проминуло ціле сонмище різних дітей, але було зрозуміло, що Єнох казав правду. Це може стати схожим на пошук голки в копиці сіна.

— Ну, я не знаю. Може, нам слід спитати в когось, — висунула свою версію Емма.

Єнох розсміявся.

— «Ой, перепрошую, чи не бачили ви когось із дивними особливостями чи вміннями? Як-от із іще одним ротом на потилиці?»

— Знаєте, хто нам підкаже? — запитав я. — Ейб.

Єнох закотив очі.

— Він мертвий, пам’ятаєш?

— Але він залишив нам практичний посібник. Або те, що на нього дуже схоже, — і я простягнув руку та витягнув із ніші для ніг перед Еммою Ейбів журнал проведених операцій.

— Може, ти й маєш рацію, — погодився Мілард. — Там усі місії, які вони провели з Ейчем за тридцять п’ять років. Вони повинні були побувати в подібних ситуаціях. Нам треба лиш дізнатися, як вони тоді діяли.

— І ми повернемося сюди завтра, коли трохи відпочинемо, — сказав я.