— Я впевнена, що знаю, що ти маєш на увазі, — сказала вона.

У мене з’явилося відчуття, наче ми приперлися на чуже побачення.

— Ей! — майже вигукнув Єнох. — Ви ж сліпа!

На це Ліллі вибухнула сміхом.

— Е-е… так.

— Ох, заткнись, Єноху, — буркнула Бронвін.

— Міларде, старий ти кобель! — крізь сміх проказав Єнох.

— Я мушу попросити вибачення, — пояснив Мілард Ліллі. — У Єноха з мізками така проблема: усе, що в них потрапляє, миттю випадає звідти через рот.

— Ти окей, Ліл? — гукнув бариста.

Ліллі показала йому рукою знак «окей».

— Усе добре, Ріко!

— А вас тут знають, — звернув я увагу.

— Це практично мій другий дім, — пояснила Ліллі. — Я тут виступаю кожного четверга увечері. Правда, поп та джаз. Не Сегов’я, — вона кивнула на закритий футляр для гітари, що стояв неподалік, і знизала плечима. — Гадаю, світ до нього ще не готовий, — після цих слів вираз її обличчя враз змінився. Дещо скам’янів, наче вона згадала щось неприємне: — Мілард казав, ви декого шукаєте.

— Ми шукаємо ту дівчину, яка… яка обпалила тих двох чоловіків, — обізвалася Бронвін.

Обличчя Ліллі спохмурніло.

— Вони напали самі. Вона просто захищалася.

— Я й не заперечую.

— Пекельний самозахист, — уставив Єнох.

— Вони заслуговували на гірше, — відказала Ліллі.

— Ви можете нам сказати, де вона? — запитала Емма.