— Ага. Саме так Гарольд часто мене й називав: Джуніор. Майкл Ліндквіст-молодший. Від батька мені не дісталося нічого, крім імені, якщо вже хочете знати. Бувало, правда, ще частував мене стусанами.

— Ніхто не повірить у те, що я так довго тримала Отця Сторі живим, щоб оце тепер його вбити, — відповіла Гарпер.

— А ось і повірять. Ви вже кілька разів намагалися його вбити, тихцем, вколюючи інсулін, щоб викликати напади. Прямісінько між пальцями ніг. Але по тому ви не могли більше цього робити, бо на місці був Нік, який постійно за вами приглядав. А ще ви були налякані, нерви здали, — Майкл тримав гвинтівку однією рукою, націливши ствол на Ніка. Вільною рукою він потягнувся до неї, ухопив за пасмо білявого волосся і щосили за нього смикнув. — Це важливо. Саме ця частина. Не забудьте. Ви кололи йому інсулін. Сподівалися, що він помре так, що все виглядатиме природно. А ще ви зірвали ту операцію на мозку, застромивши йому дриль у голову. Робили все, що могли, аби тільки порішити його, однак він перебував під захистом.

— Яким ще захистом? — запитала Гарпер.

— Під захистом Блискоту, — спокійним голосом промовив Майкл, свята простота. — Його розум і душа тепер покояться не лише в його тілі, а й у драконячій лусці, яка вкриває його шкіру. Вони зберігатимуться в Блискоті віднині й навік, наче файли, завантажені на зовнішній жорсткий диск. Він залишив записку, в якій розповів, як усі ці місяці його захищав Блискіт. Я змусив його написати перед тим, як уколошкати. Міг і сам нашкрябати, але подумав, що з його почерком вийде правдоподібніше. Вона під подушкою. Хай Керол знайде.

Майкл потягнувся до сусіднього столика, знайшов шприц і простягнув їй.

— Коліть себе, зараз. Не в зап’ястя і не в шию. А у свою здорову круглу сраку. Хочу, щоб усі побачили, що я застав вас зненацька.

— Я не буду.

— Що ж, тоді ви спробували відібрати у мене гвинтівку, а в Ніка влучила куля під час метушні, — відповів їй Майк. — А знаєте, могли би мене і вберегти від зайвого клопоту, якби дали себе вбити ще тоді, кілька місяців тому, коли й повинні були сконати. Це я нацькував на вас Берегових спалювачів, того разу, як ви подалися додому по медикаменти. У голову не вкладається, чого вони вас так і не зловили. А коли ви пішли в ту вилазку зі швидкою, я їх знову викликав. Хоч убий, не знаю, як вам вдалося отак від них двічі втекти.

— Як ти з ними зв’язався? Я думала, Бен відібрав усі телефони.

— Ну і кого, по-вашому, він посилав їх збирати? Кілька штук я притримав для себе.

Вражена та приголомшена, Гарпер не розуміла, як бодай на мить дозволила собі припускати, що Мальборо-Мен справді мав дар пророцтва, якийсь протиприродний доступ до таємничого знання. Чомусь їй подумалося, що навіть діти, за якими вона доглядала у початковій школі, не повелися б на таку кричущу нісенітницю.